COMPOSITIO І. СТРАВИНСЬКОГО ЯК СИНТЕТИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ БАЧЕННЯ СВІТУ

Анотація

Внутрішній радикалізм і драматизмом compositio як простір культурного будівництва, що тяжіє до первинних хореїчних синкретичних афектів, у Стравинського асоціюється з простором європейської та атлантичної культури й знаходить універсальну форму діалогізації різних стилів, жанрів і епох. Саме в діалогах композитор знаходить своє інше альтер-его. Таким чином виникає багатовимірність голосів рефлексивної тканини музичної думки. Тож «Діалоги» І. Стравинського як універсальна форма діалогізації музичного простору залишаються актуальними. Мета статті – визначити культурно-історичні виміри синтетичного художнього образу поетики Стравинського. Методологія. У дослідженні використано аналітичний принцип, який дозволив визначити значення та місце досліджуваної проблеми в загальносвітовій культурі. Структурний метод застосовувався для угруповання та викладення фактичного матеріалу, його аналізу та використання. Дослідження базується також на історико-генетичному, історико-порівняльному та проблемно- хронологічному методах, які дозволили виокремити з об’єкта дослідження ряд проблем і зрозуміти особливості та специфічні риси поетики Стравинського. Висновки. Доведено, що Стравинського формується у діалогічних, пластичних, а інколи відверто театральних дзеркалах рефлексії митця. Теорія композиції складає каркас його поетики. Найголовнішим є те, що його поетика є складною синтетичною реальністю, це хореїчний образ чуттєвого, космологічного бачення світу, що дивиться очами гіпермаріонетки. Усе це подається як певний фотомонтаж «пам’яті ока». Отже, кінематика образів І. Стравинського існує одночасно, існує понад часом та є однією великою тишею, одним великим спокоєм. Супрематизм як вічний спокій і плинний потік образів у дзеркалах буття, які бачить Стравинський, створюють один нерв poesis його музики.