Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»

ХОРЕОЛОГІЯ У ПРОСТОРІ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА

2021-06-24T12:16:01+03:00

Монографія «Хореологія» Олександра Івановича Чепалова, доктора мистецтвознавства, професора, заслуженого діяча мистецтв України, завідувача кафедри хореографічного мистецтва Київського націо- нального університету культури і мистецтв – вагоме дослідження, певний підсумок багаторічної роботи відомого науковця, педагога, загальновизнаного дослідника та знавця українського і світового хореогра- фічного мистецтва. Автор унікального інноваційного навчального курсу «Основи хореології», введеного в навчальний процес багатьох культурно-мистецьких закладів вищої освіти України, зібрав власні базові роботи з хореології, лекції, статті з теоретичного осмислення мистецтва танцю, його еволюції в широко- му гуманітарному, культурно-історичному контексті. Така подача інформації, на думку автора, пов’язана з домінуванням у свідомості сучасної людини специфічного кліпового, фрагментарного засобу мислен- ня.

ПЛАКАТНИЙ ПРОЄКТ «НАРОДЖЕНІ КАРПАТАМИ» ЯК ПЛАТФОРМА ДЛЯ ВИХОВАННЯ МОЛОДИХ ДИЗАЙНЕРІВ

2021-06-24T09:59:09+03:00

Мета cтатті – охарактеризувати процес становлення та особливості функціонування плакатного проєкту «Народжені Карпатами» (2016–2019) в рамках Міжнародного фестивалю мистецтв «Карпатський простір»; висвітлити актуальні тенденції його розвитку та розкрити перспективи еволюції комунікативних процесів візуалізації контенту. У статті застосовано комплекс дослідницьких методів, зумовлених специфікою її предмета, що ґрунтуються на засадах сучасної методології соціально-гуманітарного знання, зокрема, аналізу й синтезу, узагальнення, описового методу, історико-хронологічного, компаративного, мистецтвознавчого. Наукова новизна. Уперше висвітлюються аспекти функціонування плакатного проєкту «Народжені Карпатами» (2016–2019) як платформи для молодих дизайнерів, з’ясовано його значення у формуванні освітнього контенту навчальних дисциплін профільних ЗВО та діяльності національних творчих спілок; окреслено можливі онлайн формати проведення проєкту «Народжені Карпатами». Висновки. Досліджено особливості функціонування міжнародного плакатного проєкту «Народжені Карпатами». З’ясовано роль плакатів як засобу ефективної візуальної комунікації та визначено художні принципи їх створення. Зафіксовано хронологію виставкової діяльності, включно із переліком локацій. Оприлюднено статистику щодо фахового спрямування його учасників. Проведено класифікацію експонованих творів відповідно до стилістики їх виконання. Висвітлено видавничу діяльність, яка супроводжувала фестивальний проєкт і встановлено засадничі принципи її формування. Досліджено вплив проєкту «Народжених Карпатами» на аналогічні проєкти в межах різновидів плакатного мистецтва. Визначено перспективи майбутнього розвитку у вигляді взаємоінтеграції новітніх сателітних проєктів та усталених виставкових.

НЕОПЛАСТИЦИЗМ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ПРОЄКТНО- ХУДОЖНЮ КУЛЬТУРУ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ: ПІТ МОНДРІАН І ТЕО ВАН ДУСБУРГ

2021-06-24T10:09:25+03:00

Мета статті – з’ясувати стан наукової розробленості процесу формування та розвитку неопластицизму як художнього напряму в цілому та групи «Де Стиль» зокрема; осмислити основні віхи й переломні моменти неопластицизму, розглянути проєктну діяльність його представників кінця ХХ – початку ХХ ст. Методи дослідження. Застосовано історико-порівняльний метод, що сприяв виявленню передумов формування неопластицизму в Європі на початку XX ст.; історико-порівняльний метод використовувався у зв’язку з хронологічним методом, що дало змогу докладно розглянути основні історичні віхи мистецького спрямування неопластицизму в часовій послідовності; завдяки методу художньо-композиційного аналізу на основі художніх творів різних періодів життя П. Мондріана простежено розвиток неопластицизму. Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні джерел, що розкривають вплив неопластицизму на проєктно-художню культуру кінця XX – початку XXI ст.; висвітлено основні віхи й переломні моменти неопластицизму в розрізі проєктної діяльності його представників; представлено прояв його перших міждисциплінарних ознак, оскільки саме цей аспект є недостатньо розкритим в навчальній та професійній літературі з дизайну. Висновки. Естетика неопластицизму, що сформувалася на основі художніх та ідеологічних пошуків П. Мондріана, із самого початку знайшла відображення не тільки в образотворчому мистецтві, але й у графіці (Т. Дусбург), скульптурі (Ж. Вантонгерло), дизайні та архітектурі (Г. Рітвельд), що свідчить про набуття цим художнім напрямом перших міждисциплінарних ознак. Теоретичний внесок П. Мондріана в започаткування та функціювання неопластицизму є безперечним, проте саме активна діяльність Т. Дусбурга сприяла поширенню неопластичного мистецтва та забезпечувала цілісність і спільність представників творчої групи «Де Стиль». Г. Рітвельд один із перших докладно трансформував ідеологічні і художні константи П. Мондріана з двовимірної площини образотворчого мистецтва в тривимірний світ об’єктів дизайну та архітектурних споруд.

ГОМЕОСТАТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФЕШН-ДИЗАЙНУ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ

2021-06-24T10:44:14+03:00

Мета статті полягає у дослідженні фешн-дизайну як носія гомеостатичного потенціалу культури у період трансформацій після постмодернізму. Методи дослідження. Для висвітлення впливу стабілізувальної ролі фешн-дизайну на розвиток культури у стані трансформацій застосований міждисциплінарний системний підхід з комбінуванням результатів предметного, історіографічного й морфологічного аналізів. Аналіз гомеостатичного потенціалу фешн-дизайну в результаті декомпозиції представлений послідовністю більш простих питань, розв’язання яких конкретизувало механізми реалізації цього потенціалу. Новизна результатів. Уперше механізм стабілізувального впливу фешн-дизайну на культуру охарактеризований у термінах «коливань вибору» метамодернізму. Тенденції метамодерну обмежують свободу вибору ідеї й теми колекції врахуванням естетичних орієнтирів сприйняття костюма цільовою групою користувачів, але підтримують динамічний баланс суперечностей традицій і новацій паралельним висвітленням у моделях костюма елементів культурної спадщини і елементів-носіїв тенденцій моди. Висновки. З позицій метамодернізму гомеостатичний вплив дизайн-творчості на розвиток культури інтерпретується у формі динамічної рівноваги суперечливих елементів культурної спадщини й елементів-носіїв тенденцій моди без впливу метанаративів модернізму, але з можливістю прояву наративів із загальнолюдськими гуманістичними устремліннями. Вибір фешн-дизайну для підтвердження його гомеостатичних властивостей в умовах культурних трансформацій надає дослідженню додаткової актуальності, адже, крім вкладу в теорію управління сталого розвитку фешн-дизайну, результати дослідження можуть бути використані в практиці проєктування для підвищення ефективності формування художнього образу особистості засобами костюма.

ВСТУПНІ ТИТРИ ДО ФІЛЬМІВ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ФОТОКІНОУПРАВЛІННЯ: СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОЇ МОВИ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ

2021-06-24T10:56:10+03:00

Мета статті – проаналізувати специфіку художньої мови вступних титрів до фільмів Всеукраїнського фотокіноуправління. Для досягнення поставленої мети було застосовано відповідні методи дослідження, зокрема історичний (дослідження архівів Всеукраїнського фотокіноуправління), культурний (вплив організації на розвиток такої галузі культури, як кінематограф) та мистецтвознавчий (аналіз художньої мови вступних титрів до фільмів фотокіноуправління). Наукова новизна. Уперше проаналізовано особливості художньої мови вступних титрів до фільмів 1920–1930-х рр. українського кіновиробництва. Висновки. Всеукраїнське фотокіноуправління здійснило значний внесок у розвиток кінематографа, внаслідок чого зросла популярність означеної галузі. Встановлено, що 80% стрічок компанії втрачено, але завдяки збереженим фільмам ми маємо уявлення про титри, які створювалися на території України в той час. З’ясовано, що вступні титри несли лише інформацію щодо назви стрічки, рідше йшлося детальніше про фільм, на відміну від сучасних титрів, котрі повідомляють не тільки назву та спеціалістів, які працювали над кінофільмом, але й мають особливий дизайн. Виявлено, що художня мова вступних написів до кінострічок Всеукраїнського фотокіноуправління відрізняється лише шрифтовою частиною. Зокрема, деякі титри мають спільні шрифти з агітаційними плакатами того часу, на інших – відчутний вплив західної культури. Усі титри виконані на чорному тлі білим шрифтом. До 1927 р. більшість написів займала всю площу екрана, наступні – мали менший за розміром шрифт. Привертає увагу мова, якою написані титри (наприклад, написи ялтинської кінофабрики виконувалися українською, тоді як інші кінофабрики послуговувалися російською мовою). Проаналізовано вплив історико-культурного контексту на створення титрів до фільмів фотокіноуправління та особливості їхньої художньої мови.

ДИЗАЙН ІНТЕР’ЄРУ КОВОРКІНГ-ЦЕНТРУ

2021-06-24T11:05:31+03:00

Мета статті – виявити фактори впливу на розроблення дизайну інтер’єру коворкінг-центру в контексті
конструктивних характеристик робочого простору. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод та
метод логіко-теоретичного аналізу з метою опрацювання й узагальнення наукової літератури; метод структурно-
функціонального та системного аналізу (для виявлення особливостей робочого простору, факторів впливу та специфіки
дизайну інтер’єру коворкінг-центру), метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено характеристики
робочого простору в контексті специфіки розроблення дизайну інтер’єру коворкінг-центру; проаналізовано зв’язок
дизайну робочого простору коворкінг-центру з новаторським підходом до роботи та спілкування; виявлено, що рівень
розвитку технологій і зміна формату праці здійснює безпосередній вплив на характер фізичного простору робочого
місця, його функції, породжуючи новаторські типологічні форми; визначено особливості поєднання неформальних
та креативних просторів з функціональними просторами в межах типового коворкінг-центру. Висновки. Унікальність
фізичного простору коворкінг-центру вимагає від дизайнерів фокусування уваги на особливостях планування інтер’єру
з метою створення продуманого, приємного та ефективного простору нового формату офісного середовища відкритого
планування із вхідною платою, де робітники працюють відповідно до фундаментальних цінностей та етики спілкування,
що посприяє стійкому творчому процесу й максимізації потенціалу. Виявлено, що важливими елементами в процесі
розроблення дизайну інтер’єру коворкін-центру є такі фактори робочого простору, як відкритість, територіальність,
доступ до особистих кімнат, гнучкість, інклюзивність, доступність, відчуття психологічної підтримки користувачів
з боку простору й ін. Констатовано, що продуманий дизайн інтер’єрів коворкінг-центрів створює середовище, яке
надихає на ідеї та підвищує продуктивність.

СУЧАСНА СКУЛЬПТУРА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ СУСПІЛЬНОГО ПРОСТОРУ

2021-06-24T11:18:21+03:00

Мета статті – з’ясувати суть культурно-мистецького феномену сучасної скульптури та її вплив на суспільний простір України. Методологія дослідження визначається мистецтвознавчими методами (формальним, стилістичним, семіотичним), а також іконографічним та загальнонауковими теоретичними методами аналізу, синтезу й абстрагування, що дало змогу виявити візуально-естетичні якості сучасної скульптури та впливи соціального й політичного розвитку України на організацію сучасного мистецтва в суспільному просторі. Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей трансформації сучасної української скульптури, з’ясуванні її впливу на сучасне довкілля та суспільний розвиток України. Висновки. Встановлено, що українська скульптура є молодим мистецтвом, що зазнало зміну поколінь та естетичних поглядів, оскільки після розпаду СРСР та здобуттям Україною державної незалежності монументальна пропаганда значною мірою була зосереджена на потребі утвердження національної ідентичності. Сучасна скульптура як складний мистецький феномен має значний дослідницький потенціал, що привертає увагу дослідників різних галузей знань (культурологія, історія, релігія й ін.) і потребує фахового наукового опрацювання. Стрімкі урбанізаційні процеси і загальна демократизація українського суспільства вплинула на розвиток образотворчого мистецтва в цілому і на скульптуру зокрема. Для активного діалогу із соціумом сучасні скульптурні твори встановлюються у відкритому архітектурному просторі, що дає змогу суспільству переосмислювати традиційні форми та формувати нові концепції сприйняття. Сучасна скульптура, створюючи нові й модифікуючи наявні культурно-символічні образи населених пунктів, відіграє надзвичайно важливу роль у створенні ефекту автентичності урбаністичного простору, підсилює його культурний, мистецький та історичний сенс, є своєрідним ефективним засобом актуалізації культурної пам’яті.

ХУДОЖНІ ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ В КОЛЕКЦІЯХ ОДЯГУ УКРАЇНСЬКИХ ДИЗАЙНЕРІВ 2009-2019 РОКІВ

2021-06-24T11:35:39+03:00

Мета дослідження – виявити та проаналізувати найбільш характерні художні засоби виразності у творчих роботах українських дизайнерів одягу впродовж 2009–2019 років. Методи. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез та узагальнення художніх засобів виразності в дизайні одягу. Наукова новизна. Виявлені основні силуетні форми, основна колірна гама, види матеріалів, види декорування та оздоблення, види аксесуарів, що були притаманні творчим роботам українських дизайнерів одягу впродовж 2009–2019 років. Висновки. Здійснено аналіз творчості провідних українських дизайнерів одягу. Проаналізовано їх творчий доробок за останнє десятиліття, який уособив персональну манеру їх творчості. Аналіз моделей одягу здійснено за такими параметрами: силуетна форма, колірна гамма, види матеріалів, види декорування та оздоблення, аксесуари. Систематизовано художні засоби виразності, які використовувались українськими дизайнерами упродовж останніх десяти років. Виявлено спільні та відмінні риси, які притаманні творчості вітчизняних дизайнерів одягу. Візуальний аналіз колекцій за силуетною формою, колірною гаммою, матеріалами, декоруванням, оздобленням та аксесуарами виявив, що найбільш вживаним силуетом упродовж 2009–2019 років для українських дизайнерів одягу стала прямокутна форма; при виборі кольорової гами дизайнери віддавали перевагу трьом кольорам, а саме, бежевому, білому і чорному. До найбільш популярних матеріалів при виготовлені одягу можна віднести: трикотажні полотна, шкіру, шовкові легкі тканини. Серед найбільш поширених принципів декорування переважали авторські принти, вишивка, а серед конструктивних принципів декорування – складки та защіпи.

ТРАНСФОРМАЦІЯ АНІМАЛІСТИЧНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО ТОВАРНОГО ЗНАКУ В КОНТЕКСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

2021-06-24T11:56:10+03:00

Мета статті – виявити особливості технічних і стилістичних змін анімалістичного образотворчого товарного знаку в процесі розвитку графічного дизайну XX – початку XXI ст. Методологія дослідження. Застосовано аксіологічний метод (з метою визначення значущості об’єкта дослідження для носіїв культури); методи семантичного й структурно- семантичного аналізу (для виявлення культурних сенсів анімалістичних образів товарних знаків); структурно- функціональний метод і метод сучасної герменевтики (для інтерпретації сенсів); еволюційний метод (для виявлення технічних і стилістичних змін анімалістичного образотворчого товарного знаку в історичній ретроспективі) та ін. Наукова новизна. Досліджено особливості технічних і стилістичних змін анімалістичних образотворчих товарних знаків у процесі розвитку графічного дизайну XX – початку XXI ст. на прикладі провідних світових автомобільних компаній; уточнено поняття «товарний знак»; проаналізовано культурні сенси анімалістичних образів товарних знаків «Ferrari», «Peugeot», «Jaguar» та «Lamborghini». Висновки. Виявлено, що трансформація анімалістичних образотворчих товарних знаків провідних автомобільних фірм насамперед залежить від змін корпоративного стилю, вимог ринкової кон’юнктури та маркетингових цілей. Вектор пошуку новаторських форм візуальної виразності товарного знаку відповідає актуальному стану графічного дизайну – його активний розвиток впливає на образотворчі якості товарних знаків, ускладнення інформаційної насиченості. Особливості подавання знакової інформації, характерні для певних історико-культурних періодів, у контексті еволюції анімалістичних товарних знаків проявилися в змінах їхньої стилістичної змістовності, практично не торкаючись символічного навантаження. Сьогодні в графічному дизайні товарних знаків активно використовуються візуальні репрезентації тварин, проте анімалістичні образи переважно позбавлені семантичної глибинності – вони тлумачаться зазвичай як щось тривіальне, котре здатне привернути увагу споживача, а внаслідок втрати прихованого сенсу образ тварини перетворюється на симулякр, який трансформується засобами графічного дизайну відповідно до вподобань масового споживача.

ШЕВЧЕНКІАНА ОПАНАСА ЗАЛИВАХИ: КОНТЕКСТИ ТА СМИСЛИ

2021-06-23T07:52:15+03:00

Мета статті – проаналізувати особливості створення та типологічні й художньо-композиційні аспекти творів художника-шістдесятника Опанаса Заливахи, здійснити мистецтвознавчий аналіз образотворчої шевченкіани майстра в контексті історико-культурних процесів. Методологічні засади дослідження базуються на системі загальних науково- дослідних принципів, методів і підходів. У статті застосували системний та комплексний методи, а також принципи історизму, всебічності, об’єктивності, які забезпечують різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Водночас використали структурно-типологічний метод для систематизації та опрацювання текстових і візуальних джерел, застосували іконологічний метод для розкриття образно-символічного змісту зображень Т. Шевченка. Наукова новизна. Вперше у статті зробили спробу окреслити значення художньої шевченкіани О. Заливахи в контексті взаємодії історико-культурних процесів. Крім того, ввели до наукового обігу твори на шевченківську тематику та усебічно проаналізували образно-смисловий зміст авторського доробку художника. Висновки. Під час системного опрацювання естетичних та філософсько-змістових смислів у художній шевченкіані О. Заливахи чітко визначили варіанти вшанування поета художниками-шістдесятниками. Пильну увагу зосередили на трактуванні образу Шевченка як національно-революційного пророка України, на поступовій зміні семантики образу від Шевченка-Бунтаря до Шевченка-Філософа і згодом знову до Шевченка-Борця. Візуальні образи Т. Шевченка, виконані О. Заливахою, мають потужне духовно-естетичне наповнення, сприяють розумінню мистецького та національного світогляду шістдесятників другої половини ХХ століття.

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕМОРІАЛЬНИХ СПОРУД ГУЦУЛЬЩИНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТОЛІТТЯ)

2021-06-23T12:08:47+03:00

Мета cтатті – з’ясувати художню специфіку меморіальних споруд Гуцульщини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. – періоду розквіту каменярства та деревообробництва. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи історизму та системного підходу, а також методи: джерелознавчий – для аналізу тематичних та ідейних особливостей меморіальної споруди, комплексний – для виявлення художніх особливостей меморіальних споруд, аналізу – для вивчення пропорційних ознак складників меморіального комплексу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в мистецтвознавчій науці аналізуються меморіальні споруди Гуцульщини, велика кількість яких була знищена в радянський період. Розглянуто об’єкти, уперше введені автором статті в науковий обіг. Увесь матеріал зібраний під час виїздів на польові об’єкти. Висновки. У статті проаналізовано художню специфіку меморіальних споруд Гуцульщини. Доведено, що стилістика й тематика скульптурного декору пов’язані із традиціями українського іконопису, сакральної архітектури. Шрифтові написи виконані за традиціями церкви Східного обряду. Висвітлено розмаїття тематики та присвяти: споруда, присвячена ліквідації панщини в 1848 р., намогильні меморії із хрестами, зображеннями Ісуса Христа, Святих християнського культу тощо. З’ясовано значення пам’яток у духовно- релігійному житті та сакральній культурі українців-гуцулів. Відзначено, що меморіальні споруди другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. потребують реставрації, збереження й каталогізації, адже виконані вони переважно із ямненського пісковика, м’якого та вразливого до атмосферного впливу. Матеріали дослідження можна використати під час створення туристичних маршрутів, проєктування нових сучасних меморіальних споруд, для реставрації старих пам’ятників.

НАРОДНА МАСКА В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕАЛІЯХ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

2021-06-24T07:05:04+03:00

Мета статті – проаналізувати архетипне коріння українських народних масок, визначити їхні особливості, характерні ознаки та трансформації в історико-культурних реаліях українського театру. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові методи: історико-порівняльний (для розуміння процесів утвердження репрезентативних образів-масок вітчизняного кону) та феноменологічний (для визначення характерних ознак та особливостей української народної маски). Відокремленим методологічним підґрунтям статті стали ідеї Сергія Кримського про визначення архетипів вітчизняної культури. Наукова новизна статті полягає у виявленні прийомів реалізації маски у виконавській, драматургічній та режисерській царині українського театру. Доведено, що саме народна маска має архетипне коріння та увиразнює у сценічних образах процеси суспільно-політичних перетворень й історико-культурного розвитку українців. Висновки. Еволюція вітчизняного сценічного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації сценічної маски у ляльковому вертепі, театрі корифеїв, експериментах митців театру «Березіль», мистецтві соціалістичного реалізму. Формування багатьох виконавських традицій українського театру відбувалося у тісній взаємодії національних архетипів-масок з образами світової драми. На сучасному етапі чимала кількість вистав за класичними творами свідчить про пошук архетипних кодів, що визначають національну самоідентифікацію митців. Українська народна маска в інтерпретації сучасних драматургів, режисерів, акторів, сценографів набуває синтетичних ознак, які увиразнюють риси як сучасної людини, так і традиційних, знайомих кожному українцеві, образів. Використання прийомів маски у сценічній практиці спонукає митців звернутися до глибинних основ театру, специфіки його метафоричної мови, генерації нових засобів художньої виразності.

АКТОРСЬКИЙ ТРЕНІНГ СТЕЛЛИ АДЛЕР: ГРА ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

2021-06-24T07:19:22+03:00

Мета статті – виявити специфіку акторського тренінгу одного з провідних американських театральних діячів ХХ ст. С. Адлер у контексті особливостей інтерпретації методу Станіславського та визначити його актуальність на сучасному етапі розвитку театральної педагогіки. Методологія дослідження. Застосовано системний метод, що дав змогу розглянути методику навчання актора, запропоновану К. Станіславським як цілісність; метод когнітивного аналізу, завдяки якому виявлено відмінності системи професійної підготовки актора Л. Страсберга, С. Майснера та С. Адлер, а також простежено внутрішню логіку розвитку методики акторського навчання за допомогою спеціально розроблених вправ тренінгу й ін. Наукова новизна. Досліджено методику навчання актора С. Адлер, що становить собою творчу трансформацію теорії Станіславського та відповідає потребам студентів акторської майстерності; проаналізовано вправи зовнішньої і внутрішньої техніки актора з тренінгу С. Адлер, актуальні для сучасної театральної педагогіки. Висновки. Виявлено, що акторський тренінг, розроблений С. Адлер на основі авторської інтерпретації системи Станіславського, окрім сприяння усуненню особистих проблем, що заважають успішному професійному навчанню, розвитку психічних процесів актора й тренування його творчих навичок і вмінь, фокусує увагу на створенні середовища, що підживлює театральних акторів та глядачів, щоб вони цінували людство, привносячи мистецтво та культуру в суспільство, виходячи з розуміння того, що зростання особистості і актора, і людини є синонімами. Акторський тренінг С. Адлер еволюціонував, але багато його фундаментальних ідей активно використовуються, зокрема в аспекті дослідження діапазону акторських можливостей у динаміці емоцій, пропонуючи актору досліджувати роль на основі власного досвіду, уяви й поведінки.

ІНКЛЮЗИВНЕ СЦЕНІЧНЕ ТА ПЕРФОРМАТИВНЕ МИСТЕЦТВО У ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ФОНДУ

2021-06-24T08:45:47+03:00

Мета статті – аналітично осмислити значення діяльності Українського культурного фонду (УКФ) (2017–2019 роки) для розвитку інклюзивного сценічного та перформативного мистецтва в Україні. Методологія дослідження передбачає узагальнення та аналіз діяльності Українського культурного фонду щодо політики надання грантової підтримки, а також прогнозування тенденцій розвитку вітчизняного інклюзивного сценічного та перформативного мистецтва. Наукова новизна. За основними показниками роботи Фонду досліджено структуру грантової підтримки проєктів, простежено еволюцію діяльності та детально проаналізовано особливості інклюзивних вистав. Висновки. В Україні попри соціально-економічні потрясіння держава сприяє розвитку культурно-мистецьких практик, зокрема інклюзивних. Значне місце у цьому процесі належить Українському культурному фонду, що на конкурсній основі фінансує культурно-мистецькі проєкти різновекторного спрямування. Донорську підтримку Фонду надають іноземні партнери. Вагому частку грантової допомоги за програмою «Інклюзивне мистецтво» у 2019 році отримав сектор «Перформативне та сценічне мистецтво» зі значною кількістю профінансованих вистав. Констатовано низку фактів, зокрема: географічно підтримані УКФ проєкти фактично охоплюють усю територію країни, окрім анексованого Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу з деяким домінуванням м. Києва; левову частку серед отриманих грантів становлять сценічні постановки самодіяльних колективів; сценічні інклюзивні проєкти не обмежуються лише створенням театральних вистав та їхньою публічною демонстрацією, а супроводжуються громадсько-реабілітаційними та просвітницько-популярними заходами. Закцентовано на важливості поки нерозроблених проєктів для розв’язання життєвих проблем людей з нанізмом, або карликовістю.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ БАЛЕТІВ КЛАСИЧНОГО СПАДКУ У ТВОРЧОСТІ РАДУ ПОКЛІТАРУ: ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНА ПАРАДИГМА МОДЕРН-БАЛЕТУ

2021-06-24T08:59:51+03:00

Мета статті – виявити особливості авторських інтерпретацій балетів класичного спадку Р. Поклітару в контексті філософсько-світоглядної парадигми балетмейстера. Методологія дослідження особливостей інтерпретації балетів класичного спадку на прикладі творчості провідного балетмейстера, засновника та художнього керівника театру «Київ модерн-балет» Раду Поклітару здійснена за допомогою таких методів: історизму (для виявлення особливостей культурно-мистецьких тенденцій сучасності), типологічного методу (для визначення специфіки процесу інтерпретації в хореографічному мистецтві), методу стильового підходу (для розуміння засад балетмейстерської діяльності хореографа). Наукова новизна. Ретельно досліджені особливості прочитання балетної класики Р. Поклітару; проаналізовані поняття «інтерпретація» в контексті сучасного хореографічного мистецтва; зроблена спроба концептуалізувати новаторство підходів до прочитання класичних балетів у контексті філософсько-світоглядної парадигми балетмейстера. Висновки. У рамках постмодерністської парадигми творчості Р. Поклітару встановили, що у власній діяльності хореограф керувався не стільки бажанням осучаснити класичний твір, актуалізувати інтегруванням зрозумілих глядачу ХХІ ст. тем, скільки метою донести основну ідею, передати авторську позицію щодо конкретної ситуації. Філософсько-світоглядні погляди балетмейстера зумовлюють не лише вихід балету за межі строго вивіреної класичної системи та оновлення хореографічної мови, а й розширення та оновлення лексики сучасної хореографії, її пластичних форм для осмислення психології людських стосунків. Осучаснення класичної спадщини балетного театру в розумінні Р. Поклітару – це засіб посилення емоційного впливу на глядача, і щоб доторкнутися до тонкого плану, митець має бути адекватний часу, в якому творить.

КОМПАРАТИВНИЙ МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

2021-06-24T09:08:24+03:00

Мета статті – проаналізувати специфіку компаративного методу в сучасному мистецтвознавстві у контексті дослідження сценічного мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ ст. Методологія системного аналізу дослідження поєднала такі методи: історичний (вивчення розвитку компаративного методу), аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту проблеми, освоєння специфіки порівняльного методу), метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна. Вперше обґрунтовані місце та значення методу компаративного аналізу в процесі мистецтвознавчого дослідження, проаналізовані основні концепції принципів інтерпретування сучасного сценічного мистецтва в контексті методів дослідження інших галузей гуманітарного знання. Висновки. Інтеграційні процеси світового мистецького простору кінця ХХ – початку ХХІ ст. посприяли стрімкій динаміці та розширенню меж сценічного мистецтва, впровадженню новаторських методів та форм, розвитку унікальних художніх комплексів дослідження. У зв’язку з актуалізацією у науковому вимірі міждисциплінарного контексту останнім часом у мистецтвознавчих дослідженнях активно застосовується компаративний метод як один із найбільш міждисциплінарних та ефективних в умовах наукової проблематики ХХІ ст. У статті чітко окреслили особливості гносеологічної, логічної, методологічної, методичної, світоглядної, аксеологічної та практичної функцій компаративного методу дослідження сценічного мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ ст. Встановили місце та функції компаративістики у контексті особливостей сучасного сценічного мистецтва: порівнювати тенденції розвитку національного сценічного мистецтва, вивчати їхній безпосередній та опосередкований взаємозв’язок, типологічні, міжмистецькі та міждисциплінарні зв’язки; виявляти подібні та відмінні прийоми, методи, принципи, підходи та ін.; надавати можливість прослідкувати розвиток сценічних процесів.

ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА КОЛОСКА У ЦАРИНІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ НАРОДНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА

2021-06-24T09:20:10+03:00

Мета статті – висвітлення педагогічної діяльності О. П. Колоска та виявлення її впливу на розвиток українського народно-сценічного танцю і хореографічної культури України в цілому. Методологія дослідження. Для досягнення мети використовувались загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного рівнів: аналіз та узагальнення науково- теоретичних основ дослідження, логічний метод, метод інтерв’ю. Висновки щодо особливостей педагогічної діяльності О. П. Колоска зроблено на основі аналізу наукових джерел, педагогічних, методичних і творчих доробків митця, власного досвіду спілкування з ним, спогадів колег і студентів. Наукова новизна. У статті вперше висвітлено педагогічну діяльність О. Колоска у мистецьких закладах вищої освіти; проаналізовано роботу педагога над створенням фахової дисципліни «Український народно-сценічний танець»; введено у науковий обіг матеріали інтерв’ю з педагогом та його студентами і колегами. Висновки. Педагогічна діяльність професора О. П. Колоска була спрямована на розвиток традицій народного танцю в гармонійному й логічному поєднанні з виразними засобами академічного мистецтва та кращими здобутками сучасної світової виконавської культури. Завдяки його зусиллям майбутні хореографи почали вивчати дисципліну «Український народно-сценічний танець», а на методичних розробках теоретика і практика народного танцю О. Колоска нині ґрунтується викладання хореографічного мистецтва в закладах вищої освіти України. Його робота зі студентами над опануванням мистецтва балетмейстера була багатогранною, по-справжньому професійною, а балетмейстерсько-режисерське мислення сягало глибинних джерел народного танцювального мистецтва. Багаторічна педагогічна діяльність Олександра Колоска була надзвичайно плідною, тож нині йому завдячують своїм високим професійним рівнем чимало виплеканих ним молодих балетмейстерів і педагогів-хореографів.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО АНСАМБЛЮ ТАНЦЮ «НАДЗБРУЧАНКА» У 1961–1986 РОКАХ

2021-06-24T09:42:10+03:00

Мета статті полягає у відтворенні панорами становлення та розвитку професійного ансамблю танцю «Надзбручанка» впродовж перших 25-ти років існування, а саме: з’ясуванні передумов та особливостей процесу створення, виявленні мистецьких здобутків та репертуарної політики ансамблю у зазначений період. Методи. У процесі дослідження застосовано комплекс наукових методів: аналіз літератури та джерел; історико-хронологічний – задля розгляду подій у хронологічній послідовності; мистецтвознавчий – для виявлення стилістичних особливостей хореографічних постановок в ансамблі. Наукова новизна. Запропоновано періодизацію творчого шляху ансамблю танцю «Надзбручанка», виявлено основні підходи до формування репертуару «Надзбручанки», його митецькі особливості. Висновки. На етапі формування (1959–1961) та в перші роки існування в статусі професійного ансамблю танцю (1961–1964) балетмейстером «Надзбручанки» був Віталій Дяконов. На першому репертуарі ансамблю позначилися вектори культурної політики СРСР щодо ансамблів народного танцю: художнє опрацювання місцевого фольклорно- етнографічного матеріалу, інтерпретація танців сусідніх регіонів («Рахівчанка»), втілення сучасної виробничої теми («На кукурудзяному полі»). Створенню самобутнього репертуару переважно на основі танцювального фольклору регіону прислужився Олександр Данічкін, який упродовж 1964–1986 рр. був головним балетмейстером ансамблю. Його хореографічні композиції «Вихиляс», «Свати», «Весілля», «Чабани», «Копіруш», «Трясунець», «Кивун» та ін. відбивали тогочасні тенденції репертуарної політики, але і сьогодні не втрачають актуальності, зберігаються в репертуарі ансамблю. Ім’я О. Данічкіна сприймається невіддільно від ансамблю «Надзбручанка», адже під його керівництвом колектив досягнув розквіту. Досить умовно можна провести періодизацію творчого шляху «Надзбручанки» до 1986 р.: передпрофесійний (1959–1961), становлення ансамблю під орудою В. Дяконова (1961–1964), стабілізація творчих принципів та розквіт колективу під орудою О. Данічкіна (1964–1986).

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ІДЕЙ РЕНАСІМ’ЄНТО У КАМЕРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНІЙ СПАДЩИНІ ХОАКІНА ТУРІНИ

2021-06-23T12:21:48+03:00

Мета роботи – на основі детально вивченої камерно-інструментальної спадщини композитора розкрити ретрансляцію принципів Ренасім’єнто в синтезі індивідуального стилю з традиціями іспанської композиторської школи. У процесі дослідження використані такі методи: історичний (вивчення генези жанру); джерелознавчий (опрацювання музикознавчих праць із дотичних питань); аналітичний та структурно-логічний (осмислення та висвітлення хронології історичного аспекту проблеми, освоєння специфіки стилю митця); метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна – уперше в українському мистецтвознавстві комплексно досліджена стильова специфіка камерно-ансамблевої творчості Хоакіна Туріни в аспекті взаємозв’язків з ідеями епохи «нового відродження» Іспанії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Висновки. У результаті ретельного вивчення камерно- інструментального доробку іспанських композиторів зазначеного періоду встановили, що музика країни, увібравши в себе традиції візантійського церковного співу, арабські наспіви, елементи циганського фольклору, еволюціонувала у самобутній культурний феномен. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. став для неї революційним та якісно новим етапом у формуванні багатьох жанрів на специфічно іспанському підґрунті. Серед групи митців епохи Ренасім’єнто окреме місце належить Х. Туріні – фундатору камерно-інструментальної спадщини на ниві андалуського фольклору. Музика цього регіону – одна з найбільш колоритних, екзотичних, привабливих для композитора, сприяла яскраво індивідуальному висловлюванню, стала художньо-образним втіленням життя та побуту народу, спрямувала його стиль на розкриття конкретної образності, картинності, пейзажності, портретності. У своїй креативній діяльності автор збагатив та значно розширив традиції ансамблевої музики завдяки майстерному поєднанню класичних європейських жанрів, романтичної манери висловлювання, імпресіоністичної барвистості гармонійної мови, орнаментальній мелодиці, багатій ритміці.

УКРАЇНСЬКА ПІСЕННА СПАДЩИНА: ЛЕМКІВСЬКІ ПІСНІ У ФОЛЬКЛОРИСТИЧНИХ СТУДІЯХ

2021-06-23T13:02:39+03:00

Мета статті – окреслити й узагальнити напрацювання українських і зарубіжних учених у царині документування лемківського фольклору як вагомої частки української та європейської культурної спадщини. Методи дослідження: системний, аналітичний, метод узагальнення, що в комплексі дали можливість виокремити автентичні записи лемківських пісень, зібраних у фольклорних експедиціях із вуст носіїв традиційної культури у місцях її побутування. Наукова новизна полягає в дослідженні доробку українських і зарубіжних учених у галузі вивчення лемківського фольклору в контексті європейської культурної спадщини. Висновки. Записи лемківських пісень як невіддільної й оригінальної складової української пісенної спадщини було започатковано в 30-х рр. ХІХ ст. й інтерес до них не згас до сьогодні. Окреслено коло українських і польських фольклористів, етнологів, народознавців, мовознавців, які збирали та вивчали лемківські пісні, зокрема узагальнено напрацювання: Ж. Паулі, Я. Головацького, О. Кольберга, І. Верхратського, Ф. Колесси, В. Гнатюка, О. Торонського, В. Гошовського, С. Грици, М. Мушинки, М. Байко, Р. Кирчіва, Я. Бодака, К. Чаплик і ін. Доведено, що активне звернення етномузикологів до збирання лемківського фольклору, планування та реалізації експедицій, записів мелодій, їхнього аналізу та систематизації, нотного розшифрування пісенних взірців субетносу пояснюється тонкою та проникливою мелодикою, самобутньою метроритмікою лемківських пісень, їхньою «безсумнівною приналежністю до українського матірного пня…» (Колесса, 1929, с. 55). Наголошено, що пісні лемків розкривають особливості світогляду, побуту цієї етнографічної групи, її нетлінну історичну та художньо-емоційну пам’ять.

СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДЕННЯ ОРКЕСТРОВИХ ТВОРІВ ДЛЯ ДУЕТУ БАЯНІВ: ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНИЙ ПІДХІД

2021-06-23T13:49:30+03:00

Мета статті полягає в розгляді особливостей перекладення оркестрових творів для дуету баянів. Досягнення мети передбачало вирішення таких завдань, як: 1) узагальнити характеристики технічних можливостей баяна; 2) визначити принципи перекладення оркестрових творів для двох баянів. Методологія дослідження базується на застосуванні загальнонаукових методів пізнання та музикознавчих методів – джерелознавчих, практичних, аналітичних, які дали змогу провести аналіз специфіки перекладення оркестрових творів для дуету баянів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що, ґрунтуючись на методологічних положеннях сучасних дослідників та виконавців, запропоновано застосування нового принципу «різноманітного співвідношення функцій фортепіанних рук» для розподілу оркестрового музичного матеріалу з урахуванням фактури дуету баянів та її співставлення з ідентичністю оркестрових тембрів. Висновки. Проаналізовано специфіку звукоутворення та фактурні можливості баяна. Виявлено, що оркестрове перекладення для одного баяна переважно слід робити не відповідно до ідентичності оркестрових тембрів, а до ідейно- образного змісту твору. базуючись на специфічних можливостях баяна. Зазначено, що для дуету баянів при перекладенні оркестрового твору із застосуванням нового принципу «різноманітного співвідношення функцій фортепіанних рук» створюється можливість зробити перекладення у значній відповідності з оркестровою ідентичністю тембрів, фактури та динаміки твору. Доведено, що порушення означеного принципу призведе до логічної зміни тембрів, фактури та динаміки дуету баянів.

СЛУХОВЕ СПРИЙНЯТТЯ АКУСМАТИЧНОЇ МУЗИКИ В ТЕОРЕТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ П’ЄРА ШЕФФЕРА

2021-06-23T14:03:16+03:00

Метою статті є дослідження сукупності поглядів П. Шеффера на специфіку слухацького сприйняття акусматичної музики. Методологічною основою є порівняльний метод, що використовується для визначення новаторського значення дослідницької думки П. Шеффера щодо специфіки перцепції акусматичних творів та виховання музикального слуху. Погляди композитора порівняно з традиційними методами виховання слуху, властивими західній класичній музиці й нерозривно пов’язаними з нотним записом. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві досліджено погляди П. Шеффера щодо сприйняття акусматичних творів та введено до наукового обігу теоретичну роботу «Сольфеджіо звукових об’єктів», що є аудіопрезентацією основних ідей композитора й може слугувати посібником для тренування слуху. Досліджено запропоновану П. Шеффером диференціацію видів слухового сприйняття з погляду концентрації на певних властивостях звучання, проаналізовано впроваджений композитором термін «редуковане слухання». Розглянуто теоретичну роботу «Сольфеджіо звукових об’єктів», у якій продемонстровано новий підхід до сприйняття барвистих сонорних співзвуч, створених за допомогою електронних технологій. Досліджено, що новаторство П. Шеффера полягає в абстрагуванні від визначення висоти тонів і фокусуванні на базовому елементі електронної музики – звуковому об’єкті, котрий приходить на зміну тону певної висоти як основної одиниці традиційної музики й має бути проаналізованим із позицій внутрішніх структурних властивостей. Висновки. «Сольфеджіо звукових об’єктів» демонструє авторське бачення слухових компетенцій, необхідних для сприйняття акусматичної музики. Метою нового підходу до перцепції акусматичних творів П. Шеффер вважає формування навички редукованого слухання, яку можна розвивати подібно до того, як у традиційному сольфеджіо виховуються навички сприйняття висоти.

ТЕНДЕНЦІЇ МОДИФІКАЦІЇ ЖАНРУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ: ВІД МЕТА- ДО АНТИЖАНРУ

2021-06-23T14:16:58+03:00

Мета дослідження – виявити детермінанти та специфіку тенденцій модифікації жанрових моделей у сучасній українській фортепіанній музиці та пов’язані з ними трансформації статусу виконавця і художньої комунікації. Методологію статті становлять культурологічний, мистецтвознавчий і компаративний підходи, які уможливили осмислення шляхів трансформації жанру в парадигмальних вимірах культури сучасності, а також принципи музикологічного, зокрема жанрового аналізу, які забезпечили усвідомлення специфіки трансформації жанрових парадигм, що є важливими завданнями сучасної музикології. Наукова новизна статті полягає у виявленні світоглядних детермінант, концептуальної та композиційно-структурної специфіки трансформації жанрових моделей у фортепіанних творах сучасних українських композиторів, зокрема на основі аналізу творчості О. Яковчука, С. Зажитька, О. Гугеля, В. Рунчака, які не набули вичерпного висвітлення в науковому дискурсі. Обґрунтовано, що жанр як феномен музичного мистецтва в сучасній українській фортепіанній музиці постає в суб’єктивізованих трактуваннях, різноманіття яких резонує з ризомністю парадигмальних настанов культури постмодернізму та зумовлює зміну функцій виконавця та ревізію принципів художньої комунікації. Висновки. Сучасна фортепіанна музика українських композиторів демонструє ризомну трансформацію жанру, проявами якої є «імпліцитний» синтез жанрів під час декларації автором жанрової визначеності; декларативний синтез жанрів у стильовій модуляції жанрових моделей, орієнтації на метажанровість як відбиття сучасного полілогу культур, конкретизації заявленої моделі жанру програмністю і додатковими знаками жанрів; синтез музичного, вербального та візуального начал; експериментальний синтез знаків історико-культурних епох, видів мистецтва, жанрів, зокрема тенденція театралізації фортепіанної музики; інтерпретація жанру як метакультурного феномену; «симулякризація» – постмодерністське пародійне перетворення на «антижанр».

МЕТОДИКА РОБОТИ З ХОРОМ ПАВЛА МУРАВСЬКОГО: ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ДИРИГЕНТА

2021-06-23T14:36:52+03:00

Мета дослідження – виявити особливості методики репетиційної роботи П. Муравського з хором; з’ясувати специфіку застосування диригентом різноманітних компонентів хорової звучності в аспекті художньо-образної інтерпретації різних жанрово-стильових зразків, репрезентованих хоровою мініатюрою, обробками народних пісень; розширити уявлення про сутність мистецького феномену митця. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів, поширених у сучасному музикознавстві, – методів індукції, дедукції, аналізу й синтезу, що сприяло осмисленню особливостей репетиційної роботи П. Муравського з хором, сутності його мистецького феномену та ролі й значення в розвитку українського хорового мистецтва. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено системне, всебічне дослідження формування диригентської і педагогічної методики П. Муравського, виявлено специфіку кристалізації виконавських прийомів і засобів, які згодом стали невід’ємною компонентою національного хорового мистецтва. Висновки. Творча постать П. Муравського уособлює цілу епоху українського хорового мистецтва, акумулюючи в собі досвід кількох поколінь знакових вітчизняних диригентів-хормейстерів, налаштованих на єдиний світоглядний «камертон» – любов до рідної землі та її культури. Експериментальні пошуки митця сформували фахове підґрунтя, на якому згодом розвинулася діяльність плеяди видатних диригентів. Професіоналізм П. Муравського, його новаторські підходи в роботі з хором є дороговказом для сучасних і майбутніх диригентів та виконавців. Водночас творча й педагогічна діяльність П. Муравського – важливий фактор у процесі ствердження національної самосвідомості та активізації патріотичних тенденцій.

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА СВІТЛИКА У РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ЗАКАРПАТТЯ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

2021-06-23T14:48:34+03:00

Мета статті – охарактеризувати принципи викладацької діяльності Михайла Світлика, розкрити його педагогічний вплив на розвиток професійної музичної освіти Закарпаття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів: біографічного – для опанування творчих засад М. Світлика; аналітичного – для осмислення літератури за темою статті; історичного – для осягнення еволюції мистецького навчання на Закарпатті; системного – для студіювання елементів української культури; теоретичного – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна – вперше у національній гуманітаристиці поданий комплексний аналіз викладацької практики М. Світлика, розкрите її значення у поступі музичної освіти Закарпаття. Висновки. У публікації доводиться твердження: в другій половині ХХ століття професійна освіта Закарпаття пройшла інтенсивний шлях, що насамперед пов’язаний із Ужгородським музичним училищем ім. Д. Задора та діяльністю М. Світлика. Майстер сформував власну дидактичну концепцію, основану на глибокому інтелекті, активізації аналітичного потенціалу особистості; усвідомленні логіки художнього мислення, природній музикальності; поєднанні раціональних й емоційних аспектів підготовки фахівця, розвитку його здібностей; культурологічному й психологічному поступі вихованців; оснащенні їх знаннями та методами студіювання; застосуванні творчих завдань; домінуванні креативної атмосфери в групах; підтримання індивідуальних досягнень студентів; виробленні потреби вдосконалюватися протягом життя. Практика М. Світлика демонструє реалізацію багатогранного обдарування особистості, що зуміла титанічною працею визначити вектор мистецьких студій краю. Принципи викладацької діяльності М. Світлика заклали підґрунтя педагогіки його учнів, які продукують власні авторські методичні системи, здійснюють пошуки інноваційних засобів навчання, сприяють еволюції музично-теоретичної освіти краю.

ЕФЕКТ СИНЕРГІЇ У СПІЛЬНОМУ ВИКОНАВСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

2021-06-23T15:00:35+03:00

Метою статті є спроба обґрунтування фахової синергії двох музикантів як базової компоненти мистецтва спільного музикування, визначення шляхів набуття досвіду творчої комунікації в умовах їхнього професійного спілкування під час роботи над твором, окреслення алгоритму та створення єдиного психоемоційного простору, що постають базовим концептом реалізації спільного виконавського процесу. Методологія системного аналізу дослідження поєднала такі методи: аналітичний (аналіз комунікативної взаємодії музикантів у психологічному та музикознавчому аспектах); герменевтичний (дослідження синергії як зростання ефективності діяльності в результаті поєднання окремих компонентів у єдину систему за рахунок т. зв. «сумарного ефекту») та обсерваційний (власний педагогічний досвід та експеримент: аналіз навчального процесу в класі концертмейстерства та під час проходження студентами концертмейстерської практики у вокальних, інструментальних класах, класах оперно-симфонічного та хорового диригування Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка; у класах камералістики (zespόł kameralny) та читання курсу «Warsztaty Artystyczne» на кафедрі музики Університету ім. Я. Длугоша (Ченстохова, Польща). Наукова рефлексія орієнтована на усвідомлення важливості паритетної взаємодії піаніста-концертмейстера й соліста. Висновки. Виявили умови, зорієнтовані на актуалізацію мотиваційної спрямованості інтеграції знань, умінь кожного з виконавців у роботі над твором. Констатували важливість паритетної взаємодії концертмейстера і соліста, що спомагатиме зростанню ефективності спільного творення образу. Акцентували увагу на важливості створення єдиного психоемоційного простору, де формується психологічна установка на «співпрацю у взаємодії» з відповідним узгодженням спільних виконавських завдань, що постають фундаментальним підґрунтям переконливого кінцевого результату як професійного сумарного ефекту.

ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КАМЕРНО-АНСАМБЛЕВОГО ІНСТРУМЕНТАЛІЗМУ

2021-06-24T06:09:08+03:00

Мета статті – розглянути еволюцію європейського камерно-ансамблевого інструменталізму як особливого типу музичного мислення, а також дослідити жанрове поле радикальної трансформації традиційних прийомів композиторського письма. Методологія дослідження. Закономірності камерно-ансамблевого інструменталізму у творах європейських композиторів проаналізовані із застосуванням методу історизму, загальноестетичний метод використаний у дослідженні естетично-стильового феномену інструменталізму, а предмет дослідження статті вдалося системно опрацювати з допомогою музично-аналітичного методу. Наукова новизна. У музично-теоретичних та виконавських дослідженнях проблема інструменталізму розглянута під кутом нових інструментально-виразових засобів музики першої половини XX століття. Уперше проаналізовані витоки, семантика та головні тенденції еволюції камерно-ансамблевого інструменталізму як особливого типу мислення в музичній культурі Європи. Висновки. Джерела і традиції камерно-ансамблевого інструменталізму репрезентовані стилями європейської музики від епохи Бароко до нової Віденської школи. Камерно-інструментальний ансамбль як особливий тип музичного мислення активно функціонує зі стильовими «константами» і «змінними», із темброво-фактурними та просторово-часовими комплексами як стилістичними домінантами в камерно-ансамблевому інструменталізмі. Камерний ансамбль інструментального типу розвивався у двох вимірах: інтроспективному як романтичний камерний ансамбль та конструктивно-ігровому, гастрольному стилі епох пізнього Ренесансу й Бароко. Романтики розробляли переважно темброво-фактурну сферу інструментального ансамблю, експериментували зі складами, створювали нові типи змішаних (політембрових) звучань. Антиромантична лінія розвитку була пов’язана із семантико-композиційним рівнем жанрової системи, докорінним переосмисленням характеру звукових структур у розмаїтих техніках композиції, переакцентуванням у системі засобів виразно-конструктивного комплексу музики.

ОРКЕСТРОВКА ПЕРШОГО КОНЦЕРТУ ДЛЯ ГОБОЯ З ОРКЕСТРОМ ЛЮДВІГА ЛЕБРЕНА І ТРАДИЦІЇ МАНГАЙМСЬКОЇ ШКОЛИ

2021-06-24T06:20:12+03:00

Мета статті – проаналізувати оркестровку Першого концерту для гобоя з оркестром Л. Лебрена у світлі традицій Мангаймської школи і стилістичного зсуву від бароко до класицизму. Методологія. Аналіз партитур застосовано для виявлення характерних особливостей викладу в оркестрі у Л. Лебрена; компаративний метод – для порівняння оркестрування у Л. Лебрена та інших композиторів Мангаймської школи; історичний – для контекстуалізації концертів до відповідної епохи. Наукова новизна. Вперше зазначено, що особливостями викладу в оркестрі композиторів- мангаймців треба вважати не лише уславлені crescendi i diminuendi, особливості атаки звуку, злагодженість рухів смичків, відмову від basso continuo, а функціональний перерозподіл інструментів в оркестрі та трансформацію ставлення композиторів до ролі оркестру в жанрі концерту. В цьому контексті й проаналізовано оркестровку Першого концерту для гобоя з оркестром Л. Лебрена. Висновки. Визначено, що Л. Лебрен продовжує традицію, започатковану Я. і К. Стаміцами, прямого впливу вибору соліста на інструментальний склад оркестру. Аналіз особливостей тембру різних дерев’яних духових доводить невипадковість інструментальних комбінацій. Продемонстровано дієвість впливу на модифікацію музичних образів флейт, визначено роль литаврів як «перемикачів настрою». Підкреслено значення переоркестрування для трансформації музичних образів, наголошено на частішому використанні цього прийому композиторами-мангаймцями, порівнюючи з бароковими композиторами. Вказано, що зміни у ставленні до виразності оркестру, кореляція між вибором соліста і складом оркестру, роль переоркестрування у трансформації музичного образу у Концерті Л. Лебрена віддзеркалюють традиції Мангаймської школи та відбивають характер Концерту.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК РЕЖИСУРИ ВИКОНАВСЬКОГО РЕПЕРТУАРУ У СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ «НАРОДНОХОРОВЕ МИСТЕЦТВО»

2021-06-24T06:29:34+03:00

Мета статті – окреслити особливості формування навичок режисури народнопісенного матеріалу. Методологія дослідження. У процесі інтерпретування можливостей застосування режисерських знань в народнопісенній галузі використаний метод аналогії. Аналітичний метод застосований для формулювання фундаментальних засад створення творчих проєктів. Наукова новизна. Ретельно систематизовані елементи режисури народнопісенного матеріалу та комплексно охарактеризована театралізація народної пісні як частини масового видовища. Висновки. У процесі становлення професійної майстерності майбутнього хормейстера важливу роль відіграє створення власного творчого проєкту. Виконавська майстерність співака-хормейстера пов’язана з компетенціями, які потребують розкриття виконавських якостей, а також навичок ансамблевого та хорового виконавства, зі здатністю розуміти та інтерпретувати музичний матеріал. Досліджено, що під час підготовки студентів спеціалізації «Народнохорове мистецтво» творча майстерність має реалізовуватися в різних формах, які потребують навичок сценарної і режисерської роботи. Важлива увага має приділятися принципу театралізації народнопісенного матеріалу. Використання театралізованих форм презентації концертної програми вимагає теоретичного розроблення сценарію, опрацювання кожного елемента музичного дійства. Осмислення потребує вибір музичного репертуару, створення відповідної виконавської інтерпретації, яка б не лише відтворювала сутнісний зміст певної пісні, але й була б невіддільною частиною концертної програми. Виявлено, що досягнення такої мети можливе за умови побудови цілісної драматургії та чергування народнопісенного матеріалу, із врахуванням обраного хормейстером концепту, зі злагодженістю у використанні костюмів, елементів обрядового дійства, застосуванням рухів і жестикуляції. Розглянуто шляхи трактування музичного матеріалу, пов’язаного з автентичним і психологічним прочитанням пісень, проаналізований широкий спектр засобів сценографії – декорацій, освітлення і костюмів, які стануть запорукою видовищності дійства.

ФОРТЕПІАННІ П’ЄСИ КОМПОЗИТОРІВ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА МЕЖІ ХХ-ХХI СТОЛІТЬ У КОНКУРСНО-КОНЦЕРТНІЙ ПРАКТИЦІ

2021-06-24T06:45:14+03:00

Мета статті – характеристика особливостей тематичного матеріалу і музичної мови творів П. Русу (Пастушачий танець), В. Загорського (Фантазія), В. Ротару (П’ять новелет на одну тему), В. Бєляєва (Остінато) і Г. Чобану (Натюрморт із квітами, мелодіями і гармоніями), які активно використовуються у концертно-конкурсній практиці піаністів Республіки Молдова. Методологія. За допомогою методу музикознавчого і виконавського аналізу розглядаються жанрові ознаки вказаних творів, характеризуються мелодико-гармонійні, метроритмічні і фактурні особливості, що забезпечують якість концертної яскравості і репрезентативності. Наукова новизна. Вперше системно аналізуються фортепіанні п’єси композиторів Республіки Молдова, які активно використовуються в концертно- конкурсній практиці піаністів. Висновки. Проаналізовані фортепіанні п’єси показові для сучасного музичного мистецтва Республіки Молдова. Будучи за жанровою атрибуцією концертними п’єсами з яскраво вираженою належністю до молдавської національної музичної традиції, вони відрізняються за стильовими і мовними параметрами. У змістовному аспекті чільне місце відведено активним, вольовим і танцювальним образам з елементами театральної дієвості та ігрової логіки. Музична мова характеризується складністю і сучасністю: у звуковисотній організації поєднуються гармонійна тональність, атональність, додекафонія і сонористика; метроритмічна сторона характеризується як регулярною акцентністю, так і позатактовим часовиміром. Сучасність засобів органічно синтезується з фольклорними елементами. Величезну виразну і формоутворювальну роль відіграє фактура, що поєднує гомофонно-гармонійний, імітаційно-поліфонічний, сонористичний і гетерофонний склади, що вимагають для виконавської реалізації застосування різноманітних видів фортепіанної техніки і надають проаналізованим творам віртуозності, необхідної для концертно-конкурсного репертуару.

ОДРУЖЕННЯ МАКСИМА БЕРЕЗОВСЬКОГО. ОГЛЯД ДОКУМЕНТАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ: ДО ПИТАННЯ ТВОРЧОЇ БІОГРАФІЇ

2021-06-24T06:55:23+03:00

Мета статті – реконструювати реальні події життя Максима Березовського на основі ретельного аналізу документів про одруження видатного композитора. У процесі роботи використовувалися здебільшого емпіричні методи дослідження: логіко-аналітичний аналіз, спостереження, опис, узагальнення, припущення, порівняння. Новизна дослідження. Сьогодні і далі триває пошук нових музичних творів, і ретельно досліджуються відомі документальні дані про життя М. Березовського. Раніше оприлюднені документи про його одруження зображали картину щасливого подружнього життя композитора, проте під час пильного аналізу виявили низку непорозумінь та висловили недовіру до офіційної версії. У статті проаналізовано шість рукописних документів (із серпня 1763-го до січня 1778 року) з архівів Санкт-Петербургу. Один документ публікується вперше, а також вперше оприлюднюються зображення двох архівних рукописів. Висновки. У статті зібрано усі відомі на сьогодні (включно із щойно віднайденими) документи про одруження М. Березовського, звернена пильна увага на важливі неузгодження у паперах про одруження придворного співака Максима Березовського з придворною танцівницею Францискою Юбершер. Ймовірно, цей факт пояснюється різним віросповіданням молодят, але їхній шлюб зачепив інтереси високопоставлених осіб Російської імперії. Залучення раніше неопублікованих документів сприяло уточненню деталей одруження, залученню до наукового обігу «боярина» Максима – актора Василя Чернікова, встановленню імені та по батькові другої дружини Березовського – Надії Матвіївни. У статті проаналізовані різні версії, серед яких розглядаються дві протилежні за характером як можливі у цій ситуації. Залучення нових даних сприяє розширенню кола документальних пошуків про життя Максима Березовського.