Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»

Іронічність та амбівалентність у колажному мистецтві України другої половини ХХ сторіччя з використанням пропагандистської продукції як ресурсу

Андрій Будник — 2024-06-27

Мета статті: розгляд компенсаторних механізмів, до яких вдавалися митці в період партійного ідеологічного тиску, щоб зберегти індивідуальну свободу висловлювання. Завдяки порівняльному методу розкриваються факти з творчості відомих художників минулого, зокрема в колажному й плакатному мистецтві, де митці з особливою гостротою висловлювали іронію й неприйнятність офіційних настанов.

Результатами дослідження є виявлення корпусу творів колажного мистецтва, для cтворення яких друковані ідеологічні видання використовувалися як витратні матеріали.

Наукова новизна. Вперше проаналізовано використання радянської пропагандистської продукції у творах мистецтва неофіційного спрямування. Практична значущість полягає в заповненні ще однієї лакуни в історії українського графічного дизайну й використанні цього знання в дизайнерській освіті.

Висновки. Колажне мистецтво українських митців другої половини ХХ ст. мало на меті десакралізацію пропагандистського комуністичного міфу й виконувало це завдання, використовуючи як технічний ресурс доступну поліграфічну продукцію ідеологічного спрямування. Це надавало змістової гостроти візуальним рішенням, що разом з іронією та амбівалентністю підсилювало метафоричність творів і робило їх значущими артефактами підпільного культурного середовища. Використовуючи в неочікуваних комбінаціях предмети радянської матеріальної культури, митці вдавалися до тихого спротиву системі, а численні аркушеві видання репродукцій творів світового мистецтва давали можливість формальних композиційних експериментів, не обтяжених партійним замовленням. В цілому, подібні художні практики є прикладами опору режиму, що заслуговують на повагу й вивчення для встановлення достеменної історії українського мистецтва, й графічного дизайну зокрема.

Цифрова сталість та стала цифровізація реально-віртуального світу індустрії моди

Ірина Гардабхадзе — 2024-06-27

Метою статті є дослідження понять і функцій цифрової сталості та сталої цифровізації з визначенням їхніх ролей та взаємозв’язку в реально-віртуальному світі індустрії моди.

Результати дослідження. Показано, що цифрова сталість індустрії моди досягається внаслідок впливу на її трансформаційні процеси цифрового інструментарію, функціональність якого гармонізована з вимогами трансформації сталості. Доведено, що сталість цифровізації означає здатність цифрових технологій зберігати свою функціональність незалежно від зовнішніх чинників та поставлених завдань.

Наукова новизна полягає в визначенні понять і ролей цифрової сталості й сталої цифровізації у функціонуванні індустрії моди. Роль цифрової сталості полягає в трансформації екосистеми індустрії моди за допомогою цифрових інструментів для досягнення сталого розвитку. Це охоплює зміну моделей функціонування та ланок ланцюжка створення вартості фешн-продуктів і послуг. Роль сталої цифровізації полягає в забезпеченні виконання цифровим інструментарієм його функцій без відхилення від заданої функціональності незалежно від зовнішніх умов та умов завдання.

Висновки. Вплив дуальної трансформації на екологічні аспекти сталості полягає, з одного боку, в реалізації та дизруптивному відборі сталих моделей бізнесу, а з іншого – у відмові від неефективних та несталих процесів та практик індустрії моди. Одним із проявів емерджентності гармонійного об’єднання двох трансформацій є дематеріалізація окремих ланок ланцюжка створення вартості, що сприяє зменшенню споживання сировини та утворенню відходів. Показано, що цифрова сталість може відігравати як роль інструментарію підвищення ефективності трансформаційних процесів, так і роль фундаментальної стратегії досягнення цілей сталого розвитку.

Нівелювання гендерних стереотипів у сучасних творах декоративно-прикладного мистецтва й дизайну

Алла Дяченко — 2024-06-27

Метою статті є аналіз та оцінка ролі сучасного декоративно-прикладного мистецтва та дизайну в процесі розмивання гендерних стереотипів і формування інклюзивного розуміння гендерних ідентичностей.

Результати дослідження. Стаття містить комплексний аналіз та систематизацію засобів, завдяки яким сучасні українські митці та дизайнери впливають на переосмислення гендерних стереотипів через свої твори. У статті розкрито як естетичне, так і соціальне значення декоративно-прикладного мистецтва та дизайну в контексті гендерної рівності; окреслено вихід за межі традиційних підходів до оцінки мистецьких творів. Визначено, що гендерні стереотипи є складником соціокультурної тканини сучасного суспільства, який впливає на формування ідентичності та поведінку особистості з моменту її народження. Традиційні уявлення про гендерні ролі глибоко вкорінені в повсякденні аспекти життя – від вибору кольору дитячих іграшок до професійної орієнтації та сімейних взаємин. Особливість дослідження полягає у впровадженні міждисциплінарного підходу, що об’єднує теорії гендерних студій, мистецтвознавства, культурології та дизайну для всебічного аналізу як візуальних, так і концептуальних аспектів декоративно-прикладного мистецтва та дизайну.

Наукова новизна. В роботі визначено головні стратегії, які використовують митці та дизайнери для розширення уявлень про гендер, зокрема гендерно-нейтральний дизайн, критичне переосмислення традиційних гендерних ролей через мистецтво, а також упровадження інклюзивності та різноманітності як основних принципів творчого процесу.

Висновки. Сучасні твори декоративно-прикладного мистецтва та дизайну демонструють значний потенціал у переосмисленні та нівелюванні гендерних стереотипів. Митці та дизайнери використовують свої творчі платформи для формування оновлених уявлень про гендер, пропонуючи альтернативні візуалізації та інтерпретації гендерних ідентичностей. Дослідження підтвердило, що сучасне мистецтво та дизайн мають неабияке значення для розширення меж традиційних гендерних ролей, надаючи можливість для розширення суспільних уявлень щодо диференціювання гендерних моделей поведінки. Митці та дизайнери використовують інноваційні підходи та методи для висвітлення гендерної проблематики, зокрема гендерно-нейтральний дизайн, критичне переосмислення гендерних символів.

Передумови появи Street Style у контексті субкультурного руху в США та Великобританії в другій половині ХХ століття

Євгеній Калкатов — 2024-06-27

Мета статті – виявити та узагальнити передумови появи Street Style у контексті субкультурного руху в США та Великобританії в другій половині ХХ ст.

Результати дослідження. Наголошено на потребі системних досліджень Street Style усупереч поширеному уявленню про буденність, тривіальність і надмірну прикладну спрямованість цього об’єкта культури. Розкрито передумови виникнення молодіжних субкультур у повоєнні й подальші десятиліття, що стало поштовхом для появи Street Style як поєднання різних стилів, як поєднання вуличної моди та індивідуальності. Описано суть найбільш поширених і впливових у другій половині ХХ ст. молодіжних субкультур, ідеологія й культурно-мистецькі уподобання яких визначили стиль одягу їхніх представників.

Наукова новизна і практичне значення полягає у введенні в науковий обіг нових даних про передумови появи Street Style у контексті субкультурного руху в США та Великобританії в другій половині ХХ ст. Зокрема, конкретизовано значення для формування Street Style молодіжних субкультур, описано стиль одягу їхніх представників, простежено відображення цих стилів у сучасній моді.

Висновки. З’ясовано, що субкультури другої половини ХХ ст. – це прагнення до свободи, розваг та самовираження, культурний активізм і бунт проти «правильного» світу, а також це унікальний стиль одягу, який став ознакою взаємного визнання. Мода на Street Style була популяризована через хіп-хоп, скейтбординг та інші субкультури, одяг представників яких, підібраний за певним принципом, став найпоширенішим візуальним символом, ідентифікатором індивіда зі своєю групою та позначенням дистанції між іншими суспільними групами та субкультурами. Протягом кількох післявоєнних десятиліть сформувалися певні художні образи субкультур, створені на основі філософських ідей, танцювальних чи спортивних захоплень і спонукані новими музичними ритмами. Виявлено, що вулична мода стала оптимальним полем для експериментів, де виникали нові стилі на основі спонтанного поєднання різних видів одягу, аксесуарів та взуття, що й призвело до утворення Street Style – по суті дифузного стилю як змішування різноманітних, на перший погляд, непоєднуваних стилів. Встановлено, що завдяки субкультурам та їхнім стилям в одязі окремі його предмети (футболка, джинси, куртка «косуха») пережили чергове «народження» й набули масової популярності, а сучасні дизайнери й навіть музиканти в пошуках нових джерел натхнення постійно звертаються до образів молодіжних рухів і Street Style.

Грим як складник театрального костюма й засіб формування сценічної образності в театрі

Катерина Малярчук — 2024-06-27

Мета статті – з’ясувати роль і значення гриму як складника театрального костюма та засобу формування сценічної образності.

Результати дослідження. Акцентовано, що вивчення театрального гриму є актуальним і важливим аспектом не лише професійної підготовки та творчого процесу в сучасному світі театру, fashion-індустрії й інших галузей мистецтва, а й безпосередньої діяльності художника-гримера з кількох причин: 1) студіювання гриму сприятиме збереженню й переданню цінностей і традицій минулих поколінь; 2) вивчення гриму стимулює творчий потенціал акторів та гримерів; 3) вивчення технік нанесення гриму розвиває в акторів та гримерів вміння володіти різноманітними косметичними продуктами та інструментами; 4) вивчення спеціальних ефектів у гримі важливе для створення реалістичних образів та вражаючих спецефектів. Наголошено, що грим є складником сценічної образності – специфічної якості, що передається через виставу або виступ; він додає глибини, виразності та автентичності персонажам на сцені, а також театральним костюмам, постаючи мистецтвом створення образності з урахуванням характеру персонажа, атмосфери вистави та враження, яке має бути передане глядачам.

Наукова новизна. У статті вперше конкретизовано положення про грим як компонент сценографії, який бере безпосередню участь у формуванні візуального образу актора; встановлено взаємозв’язок гриму з іншими складниками художнього оформлення вистави.

Висновки. Підсумовано, що грим, як один з головних елементів театрального твору, водночас з режисурою, сценографією, авторською творчістю, відіграє визначальну роль у мистецтві перетворення на сцені театру та переданні емоцій і вражень, відкриваючи перед акторами та глядачами безмежні можливості виразності та витонченості, окреслюючи нові горизонти творчості та самовираження. Художник-гример, враховуючи естетику сценічних символів, розробляє візуальний образ персонажа в тісному взаємозв’язку зі сценічним текстом спектаклю та акторською майстерністю.

Комунікативні моделі історичної інфографіки

Вікторія Мулкохайнен — 2024-06-27

Мета статті полягає в необхідності вдосконалення термінологічної бази графічного дизайну (зокрема – аспекту інфографіки); висвітлення всього спектра структурно-композиційних моделей представлення даних, що реалізуються в інфографічних повідомленнях на історичну тематику; виявлення наявності/відсутності синтезу таких моделей і медійних форматів представлення історичних фактів і подій, що унеможливлять їх викривлення та спотворення.

Результати дослідження. У дослідженні виконано аналіз наявної термінологічної бази в галузі інфографіки, доведено необхідність її вдосконалення; запропоновано визначник класифікації інфографічних звернень та здійснено систематизований огляд варіативного спектра моделей інфографіки на історичну тематику; виявлено ступені ефективності і впливовості вже наявних інфографічних моделей та спрогнозовано способи посилення довіри до інфографічних повідомлень через синтез комунікативних моделей з медійними форматами.

Наукова новизна полягає в обґрунтуванні й упровадженні терміна «комунікативна модель інфографіки», що одразу дистанціює його змістове наповнення й трактування від жанру, медійного формату та від способів представлення інформації. Практичне значення реалізується в визначенні специфіки синтезу комунікативних моделей і медійних форматів, які забезпечують відкритість і вірогідність інформаційних структур і зацікавлюють широкі верстви населення в різних країнах історичними подіями та їх наслідками для всієї світової спільноти.

Висновки. У ході дослідження виконано аналіз прикладного аспекту розробки інфографіки та термінологічного оформлення відповідних процесів, який представив нові можливості зазначеного інформаційного жанру. За допомогою нового дизайн-підходу є змога збалансувати фактологічний потік, який реалізується завдяки виваженому синтезу структурно-композиційних моделей представлення даних і медійних форматів презентації історичних фактів і подій, унеможливлюючи їх викривлення чи спотворення.

Дослідження категорій творів образотворчого мистецтва та їхнього впливу на дизайн інтер’єрного простору

Оксана Пилипчук — 2024-06-27

Мета статті – дослідити та визначити основні категорії творів образотворчого мистецтва в аспекті їхнього використання в дизайні інтер’єру; на основі сформульованих результатів надати рекомендації для практичної проєктної діяльності художників, дизайнерів, декораторів.

Результати дослідження. Проаналізовано роль творів образотворчого мистецтва в дизайні інтер’єру та визначено, що кожен з них характеризується низкою категорій: композиційна, функціональна, матеріальна, стилістична, тематична.

Наукова новизна полягає у дослідженні, аналізі та визначенні основних категорій творів образотворчого мистецтва, які впливають на дизайн інтер’єрного простору, зокрема в розробці рекомендацій щодо їхнього застування в художній і проєктній практиці.

Висновки. Використання визначених видів категорій творів образотворчого мистецтва значно впливає на дизайн інтер’єру для створення загальної функціональності та ефективності простору, певного композиційного стану, підвищення ефектності й естетичності, розкриття тематики та стилю, екологічних аспектів з метою досягнення комфортності та загальної гармонійності інтер’єрного простору. За результатами дослідження було надано теоретично-практичні рекомендації для створення гармонійного проєктного рішення інтер’єрного простору відповідно до визначених видів категорій творів образотворчого мистецтва.

Перспективи подальших досліджень передбачають аналіз взаємодії об’єктів мистецтва та дизайну інтер’єрів у контексті повноцінного створення сучасних просторів, що дасть змогу глибше зрозуміти їхній взаємний вплив.

Стратегія сучасного архітектурно-ландшафтного проєктування: синтез традиційних та інноваційних тенденцій

Віктор Северин — 2024-06-27

Мета статті – проаналізувати причини актуалізації проблеми формування дизайну деградованих промислових територій, з’ясувати особливості трансформації занедбаних і зруйнованих будівель колишніх заводів і фабрик, визначити основні засоби та методи перетворення та забудови територій.

Результати дослідження. Проаналізовано зарубіжний і вітчизняний досвід перетворення деградованих промислових територій на сучасні парки відпочинку. Доведено актуальність досліджуваної теми, обґрунтовано доцільність перетворення зруйнованих і занедбаних індустріальних ділянок на парки в Україні. Виявлено основні засоби та методи, які використовуються під час реновації таких територій. Створені парки на занедбаних ділянках, що залишилися від попередньої індустріальної епохи, прикрашають міста, поліпшують стан і якість життя людей, виконують атрактивну функцію.

Наукова новизна. Визначено основні підходи до перетворення колишніх промислових територій на парки відпочинку: збереження історії; декорації – використання промислових артефактів лише як декорацію до парку; мінімалізм – перетворення несуттєвими змінами промислової території на парк відпочинку; відновлення природи – повне знищення промислового шару та повернення території до природного стану; створення арт-об’єктів, схожих на промислові, якщо нічого не збереглося.

Висновки. Виявлено, що одним із головних чинників для створення парків на місці деградованих територій є пам’ять: пам’ять місця, пам’ять простору, історія заводів. З’ясований теоретичний і практичний світовий досвід сприяє перетворенню промислових зон на парки відпочинку в Україні. Запропоновані засоби та методи допоможуть під час проєктування парків відпочинку на місці деградованих індустріальних ділянок в Україні.

Поняття «оркестрове письмо» в науковому дискурсі

Ганна Савченко — 2024-06-27

Мета статті – визначити сутність і специфіку оркестрового письма; сформулювати дефініцію поняття «оркестрове письмо».

Результати дослідження. Проаналізовано дослідницькі підходи у вивченні хорового письма та ансамблевого письма, які склались у сучасному музикознавстві. Коротко розглянуто основні положення концепції письма Р. Барта. Окреслено аспекти розуміння письма, які можуть бути продуктивними в процесі вивчення загальновживаного, проте мало розробленого в музикознавстві поняття «оркестрове письмо». Проаналізовано визначення оркестрового письма в науковій літературі. Окреслено дискусійне поле для формулювання власного розуміння цього поняття. Для виявлення його сутності й специфіки оркестрове письмо розглянуто в кореляції з поняттями «техніка» й «техніка оркестрування». Виявлено сутнісні ознаки оркестрового письма; обґрунтовано його специфіку як почерку композитора, який постає на основі загальних базових правил оркестрування (техніки); представлено оркестрове письмо на перетині загального й особливого. Визначено чинники, котрі мають істотний вплив на оркестрове письмо.

Наукова новизна полягає: 1) в дослідженні оркестрового письма на основі теоретичних положень Р. Барта; 2) у визначенні специфіки та сутнісних ознак оркестрового письма на перетині загального й особливого, що дозволило відмежувати його від дотичних понять «оркеструвальна техніка» («техніка оркестрування»), котрі розуміються як синоніми; 3) в обґрунтуванні оркестрового письма як системного явища, яке реалізується через функціональну взаємодію елементів оркестрової звукоматерії (фактури, тканини); 4) у формулюванні осібної дефініції поняття «оркестрове письмо».

Висновки. Сформульовано осібну дефініцію оркестрового письма як смислово місткого явища. Обґрунтовано нетотожність оркестрового письма оркеструвальній техніці (техніці оркестрування).

Фольклорна спадщина Житомирського Полісся: особливості локального функціонування (за експедиційними дослідженнями Олевського району)

Іван Сінельніков — 2024-06-27

Мета статті – висвітлити стан збереження локального функціонування автентичної фольклорно-музичної пісенної традиції Житомирського Полісся (за матеріалами експедиційних досліджень Олевського району); дослідити сюжети та образну символіку фольклорних текстів, що є притаманними визначеному локусу названої традиції.

Результати дослідження. В основу дослідження покладено фольклорні матеріали, записані у 2010-ті рр. експедицією студентів Київського національного університету культури і мистецтв у селах Олевського району Житомирської області. Під час експедиції було записано близько 100 пісень та понад 200 інформаційних елементів. Експедиція студентів-фольклористів КНУКіМ на той час була одним із перших пошукових польових досліджень в окресленому локусі традиційної культури Центрального Полісся. Доведено, що записані під час експедиції твори яскраво презентують традицію пізньої лірики, яка здебільшого представлена багатоголосними творами в гуртовому виконанні. Зазначено, що найпоширенішими темами та сюжетами названих пісенних артефактів є нелегка жіноча доля, нерозділене кохання, чарування та ін. Виявлено, що в образній символіці календарно-обрядових творів зимового циклу використовуються символи птахів (пов’язані з символами уявного мосту й небесних воріт) та квітки-рожі (символ молодості, краси, здоров’я, який переважно асоціюється з молодою дівчиною).

Наукова новизна полягає в оприлюдненні та введенні в коло наукового дискурсу нової фольклорно-етнографічної інформації з експедиційних записів від інформантів недосліджених раніше сіл Олевського району Житомирської області.

Висновки. Складні соціокультурні умови сьогодення актуалізують здійснення нових фольклорних експедицій в окреслений локус музично-виконавської традиції Житомирського Полісся, щоб дослідити стан збереження визначальних ознак фольклорно виконавської парадигми локального осередку як складника фольклорної традиції українського народу з метою реалізації концептуальних заходів щодо збереження, ревіталізації та актуалізації традиційної культури Житомирщини.

Весільний обряд на Житомирському Поліссі: до питання збереження традиційної культури (атрибутика та символіка передвесільного циклу)

Раїса Цапун — 2024-06-27

Мета статті – висвітлити питання збереження основних етапів передвесільного циклу родинної обрядовості Житомирського Полісся, проаналізувати семантично-змістовний складник обрядодій та функціональний аспект системи персонажів окресленого етапу весільного обряду; дослідити символіку весільних атрибутів, музичного матеріалу та фольклорних текстів, що є притаманними названій традиції.

Результати дослідження. На підставі польових матеріалів історико-етнографічної експедиції 2011–2012 рр. схарактеризовано комплекс передвесільних звичаїв та обрядів і проаналізовано складники традиційної передвесільної обрядовості, зафіксовані в селах Житомирського Полісся. Автори описують основні атрибути передвесільного циклу, розкривають семантично-символічний складник обрядодій: «змовини», «сватання», «коровай», «вінки». Особлива увага надається опису особливостей випікання короваю як головного символу українського весілля та інших «предметів-маркерів» передвесільного циклу (обрядові пироги – печиво, свічки для молодят, весільне деревце).

Наукова новизна. У статті вперше оприлюднено, проаналізовано та введено в наукове коло фольклорно-етнографічну інформацію з експедиційних записів від інформантів недосліджених раніше сіл Центрального Полісся.

Висновки. Зафіксований під час експедицій 2011–2012 рр. матеріал є значущим, оскільки дозволяє сформулювати висновки щодо стану збереження весільного обряду певного локусу, зокрема в аспекті його поступової десакралізації. Етнографічно багатий український весільний обряд Центрального Полісся ще й донині збережений у пасивній пам’яті інформантів старшого покоління та містить значну кількість архаїчних реліктових елементів, зокрема використання хліба в усіх сімейних обрядах, локальне збереження типових ритмоформ обрядових наспівів тощо.

Матеріальна культурна спадщина в сучасному аудіовізуальному дискурсі: стародавній Самбір

Олександр Безручко — 2024-06-27

Мета статті – дослідити та проаналізувати значущість матеріальної культурної спадщини стародавнього Самбора в сучасному використанні та висвітлення її в аудіовізуальному мистецтві та виробництві. Визначити роль пам’яток релігійної й культурної спадщини в екранному мистецтві – телевізійних програмах, блогах, соціальних мережах та на фотозображеннях; довести необхідність фіксації та збереження культурної спадщини.

Результати дослідження. За допомогою аудіовізуального контенту висвітлено культурну значимість м. Самбір, яке налічує велику кількість пам’яток архітектури давнього міста. Виявлено вплив інформаційного аудіовізуального контенту на розвиток туризму в Самборі.

Наукова новизна. Уперше проаналізовано значущість матеріальної культурної спадщини в сучасному аудіовізуальному дискурсі. Розглянуто пам’ятки матеріальної культури в сучасних інформаційних аудіовізуальних творах та фотоматеріалах; висвітлено вплив аудіовізуального контенту: телерепортажів, відеороликів, фотозображень, у яких відображується древня архітектура та сакральні знамена стародавнього міста Самбір.

Висновки. У результаті дослідження проаналізовано значущість матеріальної культурної спадщини в сучасному аудіовізуальному дискурсі, наголошено на важливості відновлення культурних матеріальних та релігійних цінностей щодо збереження історії та культурної ідентичності нашого світу. Узагальнено чинники й фактори, які впливають на розвиток туризму в Самборі. На основі аналізу телесюжетів та фотоальбомів доведено, що провідна роль у висвітлені культурних і сакральних об’єктів належить аудіовізуальному мистецтву.

Російсько-українська війна як тематична домінанта в українському документальному кіно останнього десятиліття

Олена Москаленко-Висоцька — 2024-06-27

Мета статті – дослідити українську документалістику останнього десятиліття з огляду на революційно-воєнні події 2014-2024 рр.; охарактеризувати російсько-українську війну як тематичну домінанту нинішнього українського документального кіно. Проаналізувати фільмографію українських режисерів доби російсько-української війни, які брали участь у міжнародних та вітчизняних кінофестивалях, та здатність їхніх стрічок передавати міжнародній аудиторії достовірну інформацію про воєнні реалії.

Результати дослідження. Виявлено, що російсько-українська війна стала значущою та впливовою тенденцією в сучасному документальному кіно, відіграючи важливу роль у формуванні суспільної думки та фіксації історичних подій в інформаційному та художньому контекстах. Фільми, присвячені цій темі, не тільки забезпечують цінне документування трагічних і героїчних подій, але й надають можливість висловитися жертвам війни, висвітлюють героїзм військових та цивільних осіб, атакож аналізують глибинні причини та наслідки воєнних дій. За допомогою контент-аналізу української документальної фільмографії виявлено, що вищезгадані події в середині країни сформували тематичну домінанту в сучасному документальному кіно. Режисери осмислюють геополітичні, історичні, соціальні та гуманітарні процеси в Україні.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському аудіовізуальному дискурсі розглянуто значимість фестивального документального кіно як платформи для фіксації воєнних подій 2014-2024 рр. та глибинних змін у суспільстві, пов’язаних з ними.

Висновки. Нині українська документалістика не може існувати поза воєнним, соціальним та гуманітарним контекстом. Вона виконує подвійну роль: як джерело надходження об’єктивної інформації та засіб збереження достовірних фактів про події війни. Це головний мистецький інструмент у зображенні воєнних реалій, оскільки надає можливість глядацькій спільноті достовірно оцінити ситуацію на передовій, зрозуміти психологічний вплив війни на громадян та оцінити масштаби гуманітарної кризи. Російська-українська війна стала тематичною домінантою в кінематографічному мистецтві українських режисерів.

Відображення кризи радянського гендерного проєкту в українському кінематографі 1980-х років (на прикладі художнього образу батька)

Володимир Никоненко — 2024-06-27

Мета статті – окреслити та проаналізувати особливості художніх інтерпретацій образу батька в українському кіномистецтві 1980-х років. Особлива увага приділяється тим соціокультурним чинникам, що вплинули на тенденції кінематографічних трактувань батьківського персонажа в досліджуваний період.

Результати дослідження. У колективному позасвідомому людства батьківський архетип постає репрезентантом основ суспільного устрою та слугує символічним регулятором морально-ціннісної ієрархічної системи. Тому значущі зміни в соціально-політичному житті країни зазвичай простежуються в мистецтві, зокрема в кіно, через трансформацію інтерпретацій образу батька. У статті на прикладі окремих українських кінокартин розглянуто, як явні ознаки духовно-моральної кризи радянського суспільства 1980-х років позначалися на способах екранних інтерпретацій архетипічного образу батька. З’ясовано, як девальвація пізньорадянської державної системи влади метафорично осмислювалася кіномитцями через сюжети з батьківськими персонажами, позбавленими своїх одвічних патріархальних функцій – авторитетності та владності. Розглянуто кінокартини, основна проблематика яких вибудовувалася навколо втрати дітьми довіри до своїх батьків. Зазначено, що така тенденційна колізія могла бути пов’язаною як з процессом кардинального переосмислення українським суспільством минулих історичних періодів СРСР, так і з переглядом легітимності радянської державної системи.

Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше розглянуто розвиток художнього образу батька в українському кінематографі 1980-х років з урахуванням соціокультурного аспекту окресленої проблеми.

Висновки. Результати дослідження підтверджують, що сутнісна характеристика художнього образу батька в українському кіномистецтві періоду «перебудови» залежала від низки соціально-політичних чинників і була часто зумовлена суспільними передбаченнями скорого краху СРСР.

Нові наративи, імерсійні та інтерактивні художні практики в відеоарті та аудіовізуальній культурі епохи постмодерну

Ігор Печеранський — 2024-06-27

Мета статті – проаналізувати трансформацію наративів і пов’язані з ними жанрові метаморфози та художні практики в відеомистецтві та аудіовізуальній культурі епохи постмодерну.

Результати дослідження. Наголошено, що творчі експерименти відеохудожників 70-90-х рр. ХХ ст. були логічним продовженням розпочатих мистецьких пошуків попередніх 50-60-х рр., ініційованих митцями-структуралістами. Доведено, що в епоху постмодерну активізувався інтерес художників до конституювання «відкритої» комунікації в аудіовізуальній культурі, сформувалася тенденція відеоарту до дематеріалізації об’єкта мистецтва та перетворення глядача/реципієнта на активного учасника, зокрема через реалізацію особливих режимів сприйняття творів відеоарту.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто творчі експерименти представників відеоарту епохи постмодерну, які супроводжувалися зміною наративів і появою нових імерсійних та інтерактивних художніх практик.

Висновки. У 1970-1990-х рр. завдяки розвитку цифрових і відеотехнологій аудіовізуальний ландшафт продовжив свою трансформацію, що особливо помітно на прикладі відеоарту та постмодерністських мистецьких експериментів художників, які почали працювати з «диз’юнктивними» та нелінійними наративами, вдалися до деконструкції традиційних художніх форм на базі моделі «відправник – отримувач» та перетворили оповідь на акт інтеркомунікації в аудіовізуальній культурі, де головну роль відіграє глядач/реципієнт. Дематеріалізація об’єктів мистецтва й символізація медіапростору, тобто створення території, де цілковито панувало електронне зображення, а глядач занурювався в нього, є одним із поворотних моментів під час становлення нової онтології аудіовізуального, яка характеризується зміною й розширенням меж реального та віртуального, переосмисленням значення понять простору, часу та енергії, постає базисом розвитку імерсійних технологій та становлення сучасного інтерактивного мультимедійного мистецтва в ХХІ ст.

Інтеркультуралізм сучасної хореографії Акрама Хана

Ольга Бігус — 2024-06-27

Мета статті – виявити особливості сучасної хореографії одного з провідних британських танцівників Акрама Хана та проаналізувати авторські підходи до інтеркультуралізму крізь призму поєднання західної та південноазійської естетики.

Результати дослідження. Виявлено вплив постановок Акрама Хана на тенденції розвитку європейської сучасної хореографії, зокрема в контексті проблематизації та дестабілізації однорідності сучасного та класичного, західного та південноазійського чинників. Проаналізовано особливості авторської трансформації елементів класичного індійського танцю катхак та їхнього використання в постановках сучасного танцю. Констатовано, що в провокаційній та проникливій хореографії Акрама Хана відображено багатоаспектність проблематики мігрантів; репрезентовано експериментальні варіанти трансформації західної культури засобами танцювальної лексики.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві досліджено творчу діяльність одного з провідних сучасних британських танцівників і хореографів Акрама Хана.

Висновки. Дослідження виявило, що особливостями творчої діяльності Акхрама Хана є тяжіння до експерименталізму; зрозумілість хореографічної лексики для глядача; звернення до інтеркультурних джерел (класичний індійський танець катхак); активна творча колаборація з провідними танцювальним колективами, окремими танцівниками й хореографами, а також багатьма відомими представниками сценічного мистецтва. Хореографія Акрама Хана є свідченням прогресивного потенціалу для нового інтеркультуралізму, що змінює умовності західного сучасного танцю та фізичного театру через південноазійську естетику. Втілений інтеркультуралізм хореографа є прикладом тих складнощів, які притаманні сучасному британському та глобальному досвіду.

Системні знання з історії театрального мистецтва Західної Європи та США

Катерина Юдова-Романова — 2024-06-27

Посібник «Історія театру Західної Європи і США» авторства Наталії Владимирової пропонує читачам інформативний огляд історії театрального мистецтва від античних часів до середини XIX ст. Авторка об'єднала власні знання з історії зарубіжного та українського театру та для створення посібника, що безумовно стане невіддільною частиною навчального процесу для багатьох здобувачів культурних і мистецьких спеціальностей.

Застосування експериментальних практик танцю контемпорарі в підготовці магістрів-хореографів

Катерина Бортник — 2024-06-27

Мета статті – обґрунтувати специфіку застосування експериментального досвіду танцю контемпорарі в процесі професійної та практичної підготовки здобувачів-хореографів магістерського рівня вищої освіти України.

Результати дослідження. Виявлено, що танцю контемпорарі, як певній філософії, притаманна більш експериментальна сутність, тому в його межах будь-який хореограф може розвивати та збагачувати власний виконавський та балетмейстерський досвід. Зазначено, що здобувачі вищого освітнього рівня «магістр» ґрунтовно володіють певним видом хореографії, тому використання експериментального досвіду танцю контемпорарі сприяє формуванню нового способу мислення, що базується на таких засобах: власне тілесне дослідження, експериментальне дослідження просторових форм, танцювальні експерименти з побутовими рухами, деконструкція традиційної архітектоніки хореографічного твору, деконструкція музикальної фрази, рефреймінг виконавсько-балетмейстерських патернів.

Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше обґрунтовано специфіку застосування експериментального досвіду танцю контемпорарі в процесі професійної та практичної підготовки здобувачів-хореографів магістерського рівня вищої освіти в України.

Висновки. Застосування експериментального досвіду танцю контемпорарі відбувається за допомогою засобів формування нового способу мислення, що сприяє генерації та реалізації творчих ідей, розширює кордони хореографічного дослідження попередньо опанованого виду хореографії відповідно до сучасних тенденцій розвитку хореографічного мистецтва. Оскільки зазначені засоби мають вельми гнучкий та пластичний пристосувальний характер, їх доцільно застосовувати під час реалізації будь-яких авторських проєктів та модифікувати відповідно до особистого досвіду виконавця й викладача.

Фаховий журнал дослідження мистецтва: основні досягнення за двадцять п’ять років

Валерій Кушнарьов — 2024-06-27

У цій публікації здійснено огляд основних періодів розвитку наукового журналу «Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Мистецтвознавство» від часу заснування в 1999 р. до сьогодні та подано бібліометричний аналіз його 50 випусків. Схарактеризовано основні віхи становлення, розвитку та трансформації журналу; представлено кількісний аналіз статей, авторства та співавторства.

Поєднання дзен-учення китайської філософії й художнього стилю Ши Тао

Цзінькунь Лі — 2024-06-27

Метою статті є дослідження напряму мистецтва ранньої династії Цін у Китаї та впливу художньої думки Ши Тао на наступні живописні школи крізь призму вивчення художньої творчості митця. Стаття висвітлює протиріччя між соціальною реальністю та творчістю художників того часу, акцентуючи увагу на важливості подальшого вивчення історії сучасного китайського образотворчого мистецтва.

Результати. Доведено, що Ши Тао (1642–1708) є неперехідною постаттю в історії китайського малярства, дослідником і революціонером у живописі, а також художником і теоретиком мистецтва. Водночас митець є соціальним маргіналом, багатогранною особистістю. У статті проаналізовано три репрезентативні роботи Ши Тао з трьох етапів життя художника для вивчення інтеграції його вчення дзен та художніх поглядів.

Наукова новизна. Незважаючи на низку досліджень мистецтва Ши Тао, є лише кілька наукових розвідок, у яких поєднано вчення дзен з художнім стилем митця. У цій статті автор вивчає репрезентативні роботи Ши Тао різних періодів, проводить їхній системний аналіз, виявляє елементи онтології дзен у мистецькій творчості художника. На сьогодні такі дослідження ще не проводилися.

Висновки. Завдяки вивченню художньої спадщини Ши Тао стає можливим розуміння особливостей мистецтва ранньої династії Цін у Китаї, а також усвідомлення впливу мистецьких думок Ши Тао на інші школи живопису. Розкриття протиріч між соціальною дійсністю та творчістю художників досліджуваного часу відіграє важливу роль у подальшому вивченні історії сучасного китайського мистецтва. Роботи Ши Тао відзначаються глибоким осмисленням природи, відображаючи філософію китайського дзен-буддизму. Митець вплинув на багатьох художників того часу, наважився порушити умовності й підкреслити власні емоції. Його присутність можна часто побачити в пізній Янчжоуській школі живопису. Ураховуючи мистецьке вчення Ши Тао, важливо розглядати його роботи як важливий внесок у майбутнє китайського мистецтва.

Хайп як інструмент артпіару в ХХ – на початку ХХІ століття

Тетяна Коржова — 2024-06-27

Метою статті є аналіз особливостей хайпу як медіафакту в ХХ – на початку ХХІ ст., а також з’ясування його потенціалу та ролі як інструмента артпіару.

Результати дослідження. Стверджується, що як культурний феномен хайп має давнюю історію, проте саме в ХХ ст. він виник у статусі медіафакту й сформувався як інструмент артпіару, що активно використовувався для брендингу митця, монетизації творчого продукту, задоволення потреб та очікувань соціуму споживання. Наголошено на непростій діалектиці цілеспрямованості та стихійності хайпу, водночас з’ясовано, що хайп в більшості випадків навмисно створюється людьми, адже переважно він заснований на реальних інтересах і потребах своєї аудиторії й активно залучається піарниками до свого інструментарію.

Наукова новизна полягає у виокремленні та розгляді хайпу як важливого інструмента артпіару, що сприяє конвергенції медіа- та мистецького просторів.

Висновки. У сучасному світі багатьом маловідомим митцям потрібний артпіар для того, щоб підвищити рівень впізнаваності особистого бренду та збагатити пабліцитний капітал. Хайп відображає системні запити, через що хайпові проєкти активно підігріваються та ширяться в медіа, зокрема й через постійну підтримку внутрішньої напруги й тривожності споживачів. Наразі він перетворився на невід’ємну частину нашого життя, тим паче, якщо брати до уваги «брендовий фетишизм», міфологізацію та «шоузацію» суспільної свідомості, які посилилися в першій чверті ХХІ ст. Суспільство стає більш вибагливим; митцям, художникам чи виконавцям, щоб хоч якось виділитися з-поміж усього массиву «транзитного» контенту, потрібно тримати на собі увагу аудиторії через скандали, конфлікти та емоційний хайп, оскільки це дозволить збільшити аудиторію прихильників, бути в тренді та покращити свій матеріальний статус.