Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»

Типологія моделінгу в практиках презентації дизайн-інновацій

Людмила Дихнич — 2023-12-15

Мета статті – систематизація типів модельної зовнішності відповідно до основних критеріїв застосування в практиках презентації дизайн-інновацій.

Результати дослідження. Розроблено типологію моделінгу, виокремлено та обґрунтовано чотири групи типів моделей за критеріями: типи моделей за призначенням; типи моделей за образно-стилістичними ознаками; типи моделей за етнічною приналежністю; типии моделей за віковим розподілом та параметрами фігури. З’ясовано та викладено основні характеристики кожного з різновидів названих груп (30 позицій); представлено візуальні приклади кожного з різновидів. Типаж моделі включає такі складники, як зріст, пропорції, форма обличчя, етнічна приналежність, кольоротип (колір волосся, очей, відтінок шкіри) та естетично-емоційні характеристики. Джерельною базою для розробки типології послугували фотографії моделей із сайтів сезонів моди, офіційних сайтів дизайнерів і брендів, із друкованих та електронних fashion-видань як України, так і інших країн світу. Наголошено, що для створення адресного комунікаційного посилу в моделінгу важливо розуміти, який типаж моделі буде затребуваний в тому чи іншому сегменті ринку та відповідати його потребам.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці типології моделінгу відповідно до основних критеріїв практик презентації дизайн-інновацій, а саме в обґрунтуванні чотирьох типологічних груп: 1) за різновидами презентацій; 2) за образно-стилістичними ознаками; 3) за віковим розподілом та параметрами фігури; 4) за етнічною приналежністю.

Висновки. У зв’язку із відсутністю обґрунтованої систематизації типів моделей назріла необхідність розроблення актуальної типології моделінгу в контексті практик презентацій дизайн-інновацій. Виокремлення типологічних груп та обґрунтування різновидів моделей є важливим як з огляду на необхідність цієї інформації в начальному процесі для майбутніх дизайнерів, так і з точки зору доцільного добору моделей у практиці сучасних фахівців системи моди. Розкриття характеристик кожного з різновидів моделей, що є усталеними в практиках українського та світового моделінгу, сприятиме більш свідомому залученню дизайнерами того чи іншого типу відповідно до потреб fashion-ринку.

Визначення підходів до формування інтер’єрів з урахуванням емоційного впливу в процесі сприйняття Арт-об’єктів

Оксана Пилипчук — 2023-12-15

Мета статті – виявити основні чинники сприйняття Арт-об’єктів в інтер’єрі й на їхній основі визначити підходи до формування інтер’єрів з урахуванням емоційного впливу Арт-об’єкта в процесі сприйняття реципієнтом.

Результати дослідження. Розглянуто роль сучасного образотворчого мистецтва, зокрема здатність Арт-об’єктів привносити індивідуальність та особливий характер у простір для посилення стилю та розкриття тематики інтер’єру, формувати загальний образ приміщення з точки зору функціональності та викликати різні емоції. Простежено значущість Арт-об’єктів, які відіграють важливу роль у дизайні інтер’єру, впливаючи на його загальну гармонію та специфіку атмосфери. У дослідженні структуровано й представлено основні наявні види образотворчого мистецтва в сучасному просторовому середовищі. В результаті аналізу теоретично-практичного матеріалу було виявлено основні чинники, на основі яких було сформовано підходи у формуванні інтер’єру: 1) композиція та розташування; 2) колір; 3) світло; 4) функціональність; 5) ідея, тематика, стиль; 6) матеріал виконання; 7) асоціативність, семантика та символіка; 8) особистий досвід.

Наукова новизна полягає в дослідженні концепції взаємозв’язку між Арт-об’єктом та дизайном інтер’єру; структуруванні основних чинників естетичного сприйняття цілого простору; визначенні підходів до формування інтер’єрів з урахуванням емоційного враження в процесі сприйняття Арт-об’єктів як засобу створення візуальної атмосфери приміщення відповідно до творчого задуму.

Висновки. За результатами дослідження було рекомендовано використовувати підходи формування інтер’єру на стадії його проєктування та в процесі реалізації, враховуючи вплив Арт-об’єктів на емоції та настрій людей в інтер’єрі.

Образ краси як провідний критерій флеш-іміджу від ХХ до початку ХХІ століття

Валентина Шкурко — 2023-12-15

Мета статті полягає в дослідженні трансформації флеш-іміджу від ХХ до початку ХХІ ст. як провідного критерію образу краси.

Результати дослідження. Проаналізовано та визначено основні категоріальні поняття нашого дослідження: образ, образ «Я», флеш-імідж, модний образ. Розглянуто трансформацію флеш-іміджу жінок у період з ХХ до початку ХХІ ст. Охарактеризовано кожний новий етап та описано зміни, які відбувалися у флеш-іміджі жінок тих років. Зазначено, що в сучасному суспільстві набувають значимості модні тенденції та інновації за допомогою яких у людини під впливом соціокультурних процесів формується ставлення до власного тіла. Обґрунтовано, що флеш-імідж як критерій образу краси з'являється за допомогою дизайнерських практик у різних сферах модного мистецтва. Звернуто увагу на те, що в сучасному розвиненому суспільстві все більшої популярності набуває б’юті-індустрія, яка поєднує в собі косметологію, перукарське мистецтво, нігтьовий сервіс, візаж та перманентний макіяж. Встановлено, що на формування флеш-іміджу також впливають сучасні модні тренди одягу. В ході наукової розвідки також з’ясовано, що в останні роки сучасні жінки під час формування свого флеш-іміджу приділяють увагу екологічності збереження свого тіла в контексті модних інновацій.

Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано флеш-імідж у дизайнерських практиках моди ХХ-го – початку ХХІ-го ст. й розкривається специфіка художньо-образної репрезентації жіночих флеш-образів у моді цього періоду.

Висновки. Флеш-імідж пов’язаний з темами образу людського тіла, тілесності та модного іміджу. Людське тіло використовується як еталон образу краси. У суспільній свідомості уявлення про образ краси поширюються й відстоюються через моду. Мода ХХ-го – початку ХХІ-го ст. відмовилася від єдиного ідеалу краси й запропонувала різноманітні образи, які фокусувалися не на наборі індивідуальних характеристик, а на цілісності модного флеш-образу.

Феномен сучасної хореографії Річарда Алстона

Ольга Бігус — 2023-12-15

Мета статті – виявити особливості авторського стилю сучасного танцю Р. Алстона та з’ясувати його внесок у розвиток сучасної хореографії.

Результати дослідження. На основі здійсненого аналізу доведено зростання інтересу до творчої діяльності хореографа, яка уособлює трансформацію художньої естетики британського танцю з 60-х рр. ХХ ст. Виявлено, що найулюбленіші мотиви хореографа висвітлюють дві дуже промовисті характеристики стилю: координацію та здатність рухатися легко – як на великій швидкості, так і надзвичайно повільно. Вказано, що у власних постановках Р. Алстон використовував абстрактну техніку в поєднанні з наративом, трактування якого вимагало від глядача значної розумової діяльності. Зазначено, що творчість Р. Алстона через глибинний психологічний зміст постановок можна розглядати як хореографічний інтрасуб’єктивізм.

Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено творчість одного з провідних європейських хореографів другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст. Р. Алстона; з’ясовано вплив творчості Р. Алстона на розвиток британської сучасної танцювальної ідіоми; виявлено особливості авторського стилю хореографа.

Висновки. Р. Алстон – один із найвідоміших західноєвропейських танцівників та хореографів останньої чверті ХХ – перших десятиліть ХХІ ст., у творчості якого інтегровані провідні художні тенденції доби. У низці хореографічних постановок Р. Алстона простежуються певні хореографічні особливості, які в сукупності утворюють своєрідний стиль, основою якого є техніка сучасного танцю М. Грем, класичний балет, тайцзи, техніка Мерса Кеннінгема та історичні танці. Серед чинників, що вплинули на формування стилю хореографа, назвемо такі: інтерес до танцювально-музичної взаємодії; нові експериментальні форми, що сприяли фрагментації танцю, зіставленню ідей для створення колажу різних значень і залученню інтелекту глядача; використання децентралізації простору М. Каннінгема. Унікальний стиль майстра, сформований протягом 1979–1980-х рр., здійснив величезний вплив на хореографічне мистецтво в світовому масштабі, а його творчі погляди на процес постановки хореографічного твору стали підґрунтям для подальших експериментів сучасних митців. Творчість Р. Алстона через глибинний психологічний зміст постановок можна розглядати як хореографічний інтрасуб’єктивізм. Його художні новації в дослідженні взаємодії танцю з іншими видами мистецтва стали стимулами трансформації художньо-естетичних принципів, жанрово стильової палітри та композиційно-технічного арсеналу сучасної хореографії.

Історико-культурна ретроспектива формування Державного ансамблю танцю України – носія національної культури

Євгеній Рой — 2023-12-15

Мета статті – виявивши передумови виникнення ансамблевої форми репрезентації української танцювальної культури на прикладі Державного ансамблю танцю України, дослідити історико-культурну динаміку становлення й розвитку державного професійного танцювального гурту; з’ясувати концепцію його функціонування та основні етапи становлення, а також принципи формування багатожанрового репертуару.

Результати дослідження. Аналіз історичного розвитку й творчої спадщини Державного ансамблю танцю України показав, що з приходом Павла Вірського колектив протягом тривалого часу помітно вирізнявся своїм неповторним колоритом на тлі інших ансамблів. Це насамперед проявлялося не лише в самобутній лексиці, структурній і композиційній побудові чи пластичних інтонаціях, але й в оригінальній манері виконання хореографічних творів та їхньому образно-характерному змісті. У творчості ансамблю простежено наявність єдиної домінантної тенденції щодо трансформації танцювального фольклору, який завжди був важливим складником переважної більшості народно-хореографічних постановок.

Наукова новизна. Вперше було зроблено спробу здійснити ретроспективний аналіз творчого шляху всесвітньо відомого мистецького колективу крізь призму його історичного минулого, простежити еволюцію жанрів хореографічного мистецтва ансамблю на різних етапах його розвитку.

Висновки. Дослідивши творчий шлях танцювального колективу під керівництвом Павла Вірського і його концертний репертуар, можна стверджувати, що на різних етапах свого формування й розвитку відбувалися еволюційні зміни як у постановчій роботі, так і в концертному репертуарі. Зокрема, чітко простежується динаміка процесу творчого зростання колективу, в постановках якого є не тільки побутові танці, але й театралізовано образні картини, композиції, сюїти, танцювальні мініатюри, балетні вистави тощо. Їхня аналітика дає підстави говорити про те, що колектив танцювального ансамблю, творчість якого являла собою синтетичний жанр мистецької діяльності, поєднав у собі багатство й колорит музичної, театральної й народно-хореографічної культури.

Традиція зображення монархинь Великобританії в декоруванні тонкої кераміки кінця XVII–ХХ століть

Ольга Дєточка — 2023-12-15

Мета статті полягає в розкритті специфіки традиції зображення монархинь Великої Британії в декоруванні фарфору-фаянсу періоду кінця XVIІ–ХХ ст.

Результати дослідження. Визначено, що перші встановлені вироби з означеним штибом оздоблення датуються 1690 і 1702 роками, перший присвячений постаті королеви Англії, Шотландії й Ірландії – Марії ІІ (1689–1694). Другий ранній твір зображує її наступницю Анну (1702–1707). Водночас зацікавленість продукуванням місцевого фарфору-фаянсу з’явилася за часів королеви Шарлотти (1761–1718), що вплинуло на розвиток традиції зображення правительок Англії в оздобленні місцевих творів. З’ясовано, що звичай втілення образів монархинь набув розквіту за часів королеви Вікторії (1837–1897). Цю тенденцію зумовили такі чинники: активна діяльність і розширення асортименту британських тонкокерамічних мануфактур; пошук власних самобутніх мотивів декорування, які поступово звільнялися від впливу шинуазрі. Визначено, що масового поширення традиція зображення королев зазнала вже в період правління Єлизавети ІІ (1953–2022). Встановлено, що окреслений мотив декорування був репрезентований низкою таких знаних тонкокерамічних мануфактур і заводів Британії, як Дербі, Веджвуд, Вурстер, Споуд, Аддерлі.

Наукова новизна полягає в систематизації й уточненні інформації щодо застосування мотиву зображення монархинь в оздобленні тонкої кераміки Великобританії, зокрема періоду кінця XVII–ХХ ст.

Висновки. На основі здійсненого дослідження можна стверджувати, що мотив зображення королев є осібною віхою варіацій декорування, притаманних мистецтву фарфору-фаянсу Англії. Серед художньо-промислових осередків, які систематично зверталися до традиції зображення монархинь Туманного Альбіону, належать Вурстер, Веджвуд, Споуд, Доултон й окремі менш відомі майстерні Стаффордширу. Визначено, що ілюстрування сюжету королівських персоналій було більш притаманне оздобленню декоративних блюд, чашок і кубків, меншою мірою використовувався в декоруванні статуеток і медальйонів.

Типологія форм скульптурного декору давньоруських храмів Галичини

Рада Михайлова — 2023-12-15

Мета статті полягає в формуванні уявлень про типи форм архітектурного декору храмів Галичини ХІІ–ХІІІ ст., що визначають образний зміст споруд та репрезентують історичний досвід української художньої культури, актуальний для сучасної творчої практики в ділянках мистецтва, дизайну, архітектури.

Результати дослідження. Виявлено, що елементи архітектурного декору церкви Пантелеймона, Благовіщення, Пророка Іллі в Галичі, церкви у Василеві та інших типологічно розподіляються за такими критеріями: а) місцерозташування, б) змістовно-смислового навантаження (тематичні зображення антропоморфного та зооморфного характеру, людські та левині маски, зображення дракона, стрічкові орнаменти зі стилізованим листям, розетками, колами, ін.), в) декоративних конструкцій (підкреслення ліній порталів, фасадів, вікон), г) матеріально-виробничої сфери (каменотесний промисел), що дозволяє виявити специфіку мистецького процесу на цих теренах в добу давньоруського середньовіччя. З’ясовано, що різьблений декор, присутній в більшості культових споруд Галичини давньоруського часу як частина архітектурно-художнього задуму, поєднував монументальні форми архітектури та скульптурного декору, чим унаочнював способи художнього осмислення світу. Орнаментально-зображувальні елементи в символічно-асоціативний спосіб відображали світоглядно- філософські ідеї, зокрема в дусі давньоруських міфо-оповідальних традицій; декларували конфесійні спрямування; проголошували політичні установки.

Наукова новизна дослідження представлена результатами аналізу оригінальних пам’яток доби давньоруського середньовіччя як зразків історичної спадщини матеріальної та художньої культури за конкретизацією значення їхнього змісту, типів, матеріалів, що відповідало уявленням давньоруського населення про картину світу, історію, владу.

Висновки. Попри те, що в наш час модерністські тенденції віддаляють нас від традицій складного декорування, притаманного впродовж віків всім історичним стилям, і наголошують на тенденціях лаконізму, стандартизації, утилітарності, розуміння цінності світової спадщини не можливе без усвідомлення сутності форм декоративної скульптури, які представляють важливий внесок у світову та українську архітектуру, виявляючи її потенціал.

Універсальний символ хреста: геометричний мотив і релігійний символ. Вивчення порівняльної естетики

Весна Монд-Козловська — 2023-12-15

Мета статті. Це порівняльне дослідження має намір підтвердити істинність того, що форма й символ хреста є супутниками людини з часів виникнення людської цивілізації. По-перше, на розгляд буде представлено найбільш раннє вираження ідеї хреста як розумового концепту людини. Про це свідчать знахідки спеціалістів з культурної антропології всього світу, в яких наголошується на доісторичному знаку тетрагамадіону, або фільфоту, свастики. По-друге, дослідження тяжіє до розвитку символіки християнського хреста, який спочатку не мав фігури розп’ятого Божого Сина, проте яскраво демонстрував своє безпосереднє походження від місця грудей священика в єврейському храмі, що називалося урім і туммім, світло й досконалість на івриті. Розглядаючи форму християнського хреста, необхідно зважати на дві відмінні семантики та ментальні концепти його найпоширеніших зображень, а саме на грецькі й римські варіанти форм, що демонструють різні концептуальні та естетичні вираження того ж самого предмета.

Результати дослідження. Предмет дослідження розглянуто з міждисциплінарної точки зору, що охоплює перспективні хореологічні дослідження з семіотики, логіки, історії мистецтва та культурології. Проте, враховуючи повсюдне асоціювання хреста з викупною жертвою Ісуса, певні висновки зроблено завдяки опису двох надзвичайних мистецьких творів, а саме: Каталонський рух XII століття під назвою Majestat Batilo (Іспанія); Рух XIIІ століття з Камень-Поморського (Польща).

Наукова новизна. Нове дослідження символіки хреста, проведене в аспекті порівняльного підходу, дозволяє глибше зрозуміти появу цього давнього знака в культурі, долучаючи знання з точних наук, зокрема мінералогії або ж астрофізики. Подальші передумови дослідження припускають, що динаміка хреста може бути конститутивним принципом формування матерії.

Висновки. Дослідження має на меті заохотити до подальшого вивчення сакрального значення цього первісного знака, що виходить далеко за межі будь-якої конкретної конфесії.

Морчич, Моретто, Моренбюсте, Блекамур як прояв орієнталізму в європейському ювелірному мистецтві

Ольга Школьна — 2023-12-15

Мета статті – розкрити художньо-образні особливості понять «Морчич» у хорватському мистецтві, «Моретто» в італійському, зокрема венеційському, «Моренбюсте» у німецькій скульптурі, «Блекамур» у мистецтві Великобританії як типовий для Європи Нового часу прояв орієнталізму в ювелірному мистецтві регіонів з наслідками контактів із маврами, представниками негроїдної раси, колоніалізму й моди на екзотичну прислугу.

Результати дослідження. У період завершення доби пізнього Середньовіччя – на стику з початком Нового часу в Європі ширилася мода на шінуазрі, японері, тюркері тощо. Результатом в ювелірному мистецтві окремих країн Європи і скульптурі стала поява мотиву чорної голови в тюрбані, котру почали використовувати як мотив при виготовленні кольчиків, брошок, сережок, каблучок, булавок.

Наукова новизна. Визначено, що витоки моди на мотив голови мавра в ювелірних виробах Європи сягають межі XVІ й ХVІІ ст. і стосуються теренів сучасної Хорватії. Тут прикраси такого типу з назвою «Морчич» носили обидві статі (чоловіки – переважно одну чи дві сережки) спочатку як оберіг від турків, а згодом як коштовність, що притягувала успіх. Найбільш відомим центром країни з виготовлення прикрас із головою мавра стала Рієка, хоча подібні традиційні ювелірні вироби й досі виготовляють по всій Далмації й ширше – по узбережжю Адріатики, від Загреба до Дубровника. Ще однією країною, де активно виготовляють ювелірні прикраси з мотивом голови мавра під назвою «Моретто» стала Італія з центром у Венеції. Тут такого плану вироби розраховані на більш заможного споживача, оздоблюються діамантами, емалями, декоруються ошатними ажурами й символами міста – капелюхами дожів, елементами гондол тощо. Прикраси подібного типу цінуються й у Великобританії, де відомі під назвою «Блекамур», хоча замовляють їх або у венеційських ювелірів, або у французьких модних будинках Дольче та Габбано, Картьє, Ганна Бернхард тощо. Ідею виготовлення сувенірів із головою мавра, зокрема брошок та невеличких статуеток з чорного обгорілого дерева, перейняли й у Німеччині (під назвою Моренбюсте).

Висновки. Цебто, Морчич, Моретто, Моренбюсте, Блекамур – це мотиви ювелірного мистецтва й скульптури різних країн Європи, що перейняли моду на «голову мавра» чи «голову негра» («голову арапа»). Водночас Морчич, або Морія, прижився у Хорватії як більш демократична версія італійського Моретто. Виконаний у золоті чи сріблі з емалями образ людини будь-якої статі став національним сувеніром Хорватії. Здавна такий талісман у зазначеній країні носили й чоловіки, й жінки. З кераміки також виготовляють сувенірні вироби Морчича, прикрашеного емалями. Вони більше близькі німецькому поняттю «Моренбюсте». Загалом, хорватські Морчичі й італійські Моретто під назвою «Блекамур» («Мoors») з поширенням моди на екзотичні мотиви у межах течій колоніального мистецтва колекціонують англійці.

Творча спадщина Григорія Сковороди у вимірі українського музичного мистецтва

Любомира Ластовецька — 2023-12-15

Мета статті – дослідити творчу спадщину Григорія Савича Сковороди (1722–1794) у вимірі національної музичної культури з позиції сучасної парадигми дослідницького дискурсу.

Результати дослідження. Виявлено, що Григорій Сковорода посідає особливе місце в пантеоні визначних постатей української національної історії як неперевершений філософ, мислитель, поет, музикант, співак, педагог, богослов, просвітник доби Бароко. З’ясовано, що в кожній із перелічених царин митець зумів залишити помітний слід та важливі досягнення. Проаналізовано діяльність філософа в ділянці музичного мистецтва як автора значної кількості оригінальних композицій світської та сакральної тематики. Систематизовано останні, які поділяються на пісні, канти, псальми, духовні концерти, канони, стихири та ін.

Наукова новизна полягає в окресленні місця творчого доробку Григорія Сковороди в просторі сучасної національної музичної культури з перспективою «перезавантаження» музичної сковородинознавчої думки, з позиції історичного дискурсу, опираючись на досягнення наукової думки сьогодення.

Висновки. Концептом життєтворчості Г. Сковороди стали філософсько-релігійні переконання та поетичні здобутки. Його творчий спадок, як найяскравіше втілення постулатів українського музичного бароко, відзначається багатогранністю та вагомою роллю в контексті національної музичної культури. Мандрівний філософ розширив коло тем пісенної творчості, суттєво наблизив її до українського фольклору, дав поштовх для розвитку світських жанрів (пісні-романсу, сатиричної пісні, ліричної елегії та ін.) та сакральних (хоровий концерт та ін.). Констатується вагоме місце церковних піснеспівів у поетично-музичному доробку митця. Діяльність Г. Сковороди була надзвичайно важливою для подальшого розвитку українського музичного мистецтва, його жанрово стильових, художньо-образних, семантично-інтонаційних та інших вимірів. У його континуальному розвитку творча спадщина митця виходить за межі часових барокових координат і постає як потужний культуротворчий і націєтворчий феномен.

Шляхи становлення та особливості виконавської практики тріо бандуристок «Купава» (до 25-річчя творчої діяльності)

Тетяна Слюсаренко — 2023-12-15

Мета статті – визначити шляхи становлення й проаналізувати особливості виконавської практики тріо бандуристок «Купава» як яскравого представника ансамблевого виконавства Слобідської України кінця ХХ – першої третини ХХI ст.

Результати дослідження. Визначено шляхи становлення та остаточного формування мистецького колективу; особливості концертної діяльності, які знайшли вираження в підході до підбору репертуару, застосуванні мелодекламаційних, речитативних та театралізованих елементів, поєднанні бандурної гри з іншими струнними та духовими інструментами, що є нетиповим для звучання традиційного ансамблю бандуристів межі XX–XXI ст. Акцентовано увагу на використанні естрадного аранжування як окремого супроводу, так і в поєднанні з бандурним, що демонструє виконавську свободу учасниць колективу та прагнення розширити стильові та творчі «кордони». Проаналізовано жанрові особливості концертної програми колективу, які полягають у достатньо різноманітній палітрі – від пісень ритуально-обрядового характеру та обробок українських народних пісень до вишуканих творів романсового характеру. Також відзначено новаторські підходи у виконавській практиці, зокрема в використанні підставок під інструменти.

Наукова новизна полягає в комплексному теоретичному аналізі творчої діяльності тріо бандуристок «Купава», особливостей мистецького життя та виконавських підходів, оскільки в науковій літературі на сучасному етапі відсутня інформація про специфіку практики вищезазначеного колективу.

Висновки. Творча діяльність тріо бандуристок «Купава» відіграє провідну роль у популяризації та розвитку сучасного ансамблевого виконавства Слобідської України. Неповторність стильових та виконавських підходів, сценічний образ, розмаїтість жанрової палітри та багаторічна мистецька практика вирізняє колектив на тлі інших гуртів.

Концертне виконавство та публічні виступи як засіб творчого розвитку студентів-фольклористів

Раїса Цапун — 2023-12-15

Мета статті – висвітлення аспектів підготовки до концертного виступу як особливого виду музично-виконавської діяльності в контексті професійного зростання студента – вокаліста – інтерпретатора традиційного співу.

Результати дослідження. Розглянуто аспекти, що є важливими складниками підготовки студентів-фольклористів до концертно-виконавської діяльності. Зокрема, це проблема підбору, опанування та виконавської інтерпретації творів музичної традиції певного локусу як основи формування репертуарної політики студента-фольклориста; аспект сценічного перевтілення виконавця та автентичного твору в сценічних умовах; питання подолання сценічного хвилювання та ін. Наголошено на тому, що спів автентичного пісенного твору може (й повинен) мати інтерпретаційні версії, адже кожне виконання актуалізує традицію.

Наукова новизна. Акцентовано увагу на значенні публічних виступів для виконавців у традиційній манері та проблемі підготовки традиційного музичного матеріалу до сценічного втілення («правдивого» відтворення автентичного твору в ансамблевому та сольному виконавстві в непритаманних йому сценічних умовах).

Висновки. Підготовка до концертного виступу студентів-фольклористів має бути комплексною й передбачати як опанування музично-виконавських особливостей традиційного локусу, так і роботу над розвитком артистизму (сценічним перевтіленням, рухом, увагою) та психологічними особливостями подолання сценічного хвилювання. Основними критеріями підготовки сценічної презентації автентичного твору є розуміння стилю, характеру й манери виконання традиційного вокального репертуару; створення на сцені природного звукового й візуального образу виконавської традиції. Репертуарна палітра виконавця-фольклориста передбачає показ власних виконавських варіантів народних пісень із врахуванням регіональних виконавських особливостей. Прагнення до виконання оригінальних маловідомих народнопісенних творів дозволить знайти виконавцеві свій неповторний стиль і творчу індивідуальність.

Організаційно-творча діяльність провідних труп китайського балетного театру

Баоцзян Фен — 2023-12-15

Мета статті – проаналізувати організаційно-творчу діяльність провідних труп сучасного китайського балетного театру з огляду на соціально-економічні реформи в КНР, що розпочалися у 1980-х рр.

Результати дослідження. Аналіз розвитку балетного мистецтва в КНР пореформенного періоду (з кінця 1980-х по теперішній час) довів, що базовими для становлення національного балету стали п’ять найбільших хореографічних колективів. Спочатку китайський балет переважно презентували три великі державні хореографічні трупи: Національний балету Китаю, Шанхайський балет та Ляонінський балет. Найстаріший Національний балет Китаю був найбільш масштабним і впливовим, а балетні трупи в Шанхаї та Ляоніні, що виникли у 1980-х рр., досягли успіхів уже в умовах пореформенної економіки КНР. Згодом, протягом 1990-х рр., виникли балетні театри Тяньцзіня та Гуанчжоу, від початку орієнтовані на розбудову національної балетної школи. В результаті вже в перше десятиліття ХХІ ст. китайська балетна індустрія значно розвинулася: виникає велика кількість незалежних хореографічних колективів приватної чи кооперативної форми власності, додаються гонкозькі колективи, а п’ятірка провідних балетних театрів КНР перетворилася на взірець художньо-естетичного та організаційного стандарту.

Наукова новизна. Ця публікація вперше висвітлює організаційно-творчу діяльність провідних балетних труп Китайської народної республіки.

Висновки. З’ясовано, що найбільш ефективними методами організаційно-творчої діяльності провідних труп Китайської народної республіки є такі: відкриття балетних шкіл на базі стаціонарних театрів, омолодження кадрового складу артистів балету, оновлення репертуарної політики через урізноманітнення театральної афіши (камерні та масштабні постановки, всесвітньо відомі західні балети, твори китайських сучасних композиторів, революційні вистави часів маоїзму, національні балетні драми з опорою на класичні й народні китайські танці тощо), запрошення відомих балетмейстерів з-за кордону для навчання танцівників і постановки нових балетів, експерименти в сфері хореографічної лексики, розширення медіаприсутності на телебаченні та в мережі «Інтернет», позитивна адаптація організаційного досвіду, набутого за часів пандемії 2020-2021 рр., та ін.

Адаптація зарубіжних розважальних телепрограм на українському телебаченні

Марина Козловська — 2023-12-15

Мета статті – дослідити специфіку та перспективи інтеграції зарубіжних розважальних телепрограм. Охарактеризувати ступінь наукової розробки адаптованих розважальних програм та інтегрування нових для українського телебачення жанрів і форматів.

Результати дослідження. Здійснено комплексне дослідження особливостей ефірного наповнення основних телеканалів сучасного українського телебачення; проведено аналіз критеріїв спрямованості розважальних програм. Встановлено, чим характеризується розвиток телебачення в Україні на сучасному етапі. З’ясовано, що проблема домінування адаптованих та запозичених програм є актуальною для українських дослідників.

Наукова новизна. Проведено глибокий аналіз питань інтеграції зарубіжних програм на українське телебачення, які, незважаючи на свою актуальність, мало досліджені. Висвітлено адаптовані та запозичені зарубіжні телепрограми як своєрідну тенденцію всіх етапів розвитку й становлення українського телебачення.

Висновки. Розважальні телепрограми з західних країн активно адаптуються на українському телебаченні. Це стосується всіх етапів розвитку українського телемистецтва. Практично всі форми аудіовізуальних ефірних продуктів (музичні кліпи, «мильні опери», ситуативні комедії, художні фільми, ситкоми, ток-шоу, реаліті-шоу, тревел-шоу, телешопи та ін.) піддаються адаптації, що безпосередньо вплинуло на трансформацію нових для українського телебачення жанрів і форматів. Оскільки власне виробництво пpогpам не завжди є доцільним, телевізійні проєкти закуповують у зарубіжних пpиватних компаній, адже готовий і вже показаний телевізійний пpодукт є дешевшим, ніж його виробництво за власні ресурси. Це сприяло вдосконаленню прогpамного наповнення якісним контентом від найбільших закордонних компаній, а жанрова структура українських телеканалів трансформувалась відповідно до особливостей американського та британського телебачення.

Еволюція форматів просторового звуку в кіно та в контенті стрімінгових сервісів

Микола Моженко — 2023-12-15

Мета статті – дослідити розвиток форматів просторового та імерсивного звуку в кіно, музичній індустрії, стрімінгових сервісах, засоби їхньої естетичної виразності та впливу на глядацьку аудиторію.

Результати дослідження. Просторовий звук сьогодні став стандартом для використання в сучасному кінематографі та в різноманітних стрімінгових сервісах. Він додає аудіовізуальним творам нових творчих засобів вираження, звуковій палітрі фільму – насиченості та яскравості. Імерсивний звук дозволяє повністю занурити глядачів у звуковий простір фільму, підсилити емоційний вплив на них та надати глядачам нових естетичних вражень. Простежено еволюцію аудіотехнологій в кіно та в стрімінгових сервісах. Вказано, що розвиток технологій просторового звуку відбувається в напрямі максимального наближення до природного сприйняття звуку людиною.

Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше розглянуто процес еволюції форматів просторового звуку в кінематографі та в стрімінгових сервісах як особливий технологічний та естетичний феномен, який дозволяє глядачам все більше «занурюватися» у звуковий простір аудіовізуальних творів.

Висновки. Розвиток аудіовізуальних технологій – від перших кінострічок до сучасних видовищних блокбастерів – було направлено на досягнення ефекту зникнення естетичного бар’єра між глядачами й віртуальним світом екрана. Для цього не лише збільшували сам розмір екрана, що дозволило максимально охопити поле зору глядачів кінозображенням. Зміни в звуковому супроводі фільмів також було направлено на розширення аудіопростору, який сприймають глядачі. Спочатку це був плоский монофонічний звуку, який ішов із центра кіноекрана; потім поступово відбувся перехід до стереофонічного звуку, після якого настала черга сюрраунд-форматів Dolby Digital, DTS, SDDS. «Занурювальний» імерсивний звук форматів Dolby Atmos, DTS:X, Auro-3D додав можливість розташувати аудіооб’єкти ще й у вертикальній площині, що дозволило кінематографістам створювати максимально реалістичну звукову атмосферу. Музична та ігрова індустрії, стрімінгові відео- та аудіосервіси також почали впроваджувати просторовий звук, і не лише заради цікавих акустичних ефектів, а й для пошуку нових творчих засобів вираження.

Відеоарт 1960–1970-х років: контроверсія до телебачення та модерного мистецтва

Ігор Печеранський — 2023-12-15

Мета статті – дослідити становлення відеоарту в 1960–1970-х рр. крізь призму його протистояння з телебаченням та модерним мистецтвом; розкрити роль внутрішніх (власне, контроверсійних) міжгалузевих зв’язків як фактора розвитку аудіовізуального мистецтва впродовж зазначеного часу.

Результати дослідження. Виявлено, що відеоарт цього раннього періоду є продуктом розвитку відеотехнологій та контркультурно-авангардистської хвилі в мистецтві, представники якого в 1965–1970-х рр. творили ще в рамках модерністських настанов, а вже наприкінці 1970-х рр. шукали за допомогою відео нові форми та художні стратегії, відходячи від модернізму з його «кризою репрезентації». Доведено тезу, згідно з якою чимало робіт ранніх відеохудожників були справжнім протестом проти модерністського розуміння мистецтва як чогось трансцендентного та елітарного, зміст якого опосередкований та генерований різними художніми інституціями та авторитетними думками. Всупереч цьому вони пробуджували в глядачеві «активного» суб’єкта як творця сенсів і співтворця відеоарту, що виявився пошуком нових функцій мистецтва й можливостей прямої комунікації між художником і глядачем.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто контроверсію раннього відеоарту до телебачення та модерного мистецтва як чинник розвитку аудіовізуального мистецтва.

Висновки. На відміну від традиційного кінематографічного лінійного наративу та гегемонії телебачення, відеохудожники 1960–1970-х рр. вдавалися до численних експериментів, направлених на виявлення розмаїття рівнів і відтінків суб’єктивного глядацького досвіду, залучаючи до своєї творчої лабораторії водночас із відеотехнологіями і значний на той час потенціал авангардного мистецтва ХХ ст. В результаті відеоарту вдалося згенерувати власну художню мову та естетику піднесеного; виробити технологію зйомки, котра запропонувала художнику те, що не міг дати кінематограф – відеофітбек, або зворотній зв’язок, завдяки якому відеоарт не демонстрував реальний світ, а став його невід’ємною частиною.

Вплив китайських фільмів про бойові мистецтва на тематику, образність і драматургію відеоігор

Ціньвень Чжан — 2023-12-15

Мета статті – виявити та проаналізувати вплив китайських бойовиків уся (wuxia) на індустрію відеоігор.

Результати дослідження. Індустрія відеоігор, яка активно розвивалася в 1980–1990-х рр., базувалася на темах і образах, популярних у масовій культурі. З середини 1980-х рр. розробники почали активно використовувати зовнішність і пластику акторів китайських фільмів уся, відтворювати характерні епізоди з відомих бойовиків, вставляти кат-сцени (цитати з фільмів). Якщо образ Брюса Лі почали використовувати у відеоіграх після його смерті, то Джекі Чан свідомо спрямував свою продюсерську та акторську діяльність на виробництво ігор. Поява масових багатокористувацьких комп’ютерних ігор стимулювала використання жанру уся в ігровій індустрії: було створено багато проєктів, де користувачі вступають в бій не з абстрактними запрограмованими перешкодами та неігровими персонажами, а з іншими живими гравцями в онлайн-режимі. З іншого боку, ігровий дизайн почав впливати на сценарну структуру фільмів уся – з’явилися різні рівні складності для головного героя, епізоди воскресіння та отримання другого життя, повернення до попереднього етапу або точки біфуркації (ситуації вибору), візуальний сторітелінг тощо.

Наукова новизна. Ця публікація вперше розкриває питання впливу китайських бойовиків уся на тематику та образність відеоігор.

Висновки. Доведено, що фільми уся вплинули на візуальну естетику, драматургію та бойову хореографію відеоігор. З’ясовано, що сучасна гейм-індустрія реагує на кожен успішний фільм уся створенням ігор на його основі; виробники франшиз у жанрі уся залучають геймінг до реклами та дистрибуції кінофільмів; оригінальні відеоігри уся розробляються як франшизи та адаптуються до кіно чи телебачення. Зроблено загальний висновок, що зв’язок фільмів та відеоігор в жанрі уся має характер взаємовпливу.