Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»

Дитячі мюзикли на сцені сучасних музичних та музично-драматичних театрів України

Ліляна Белименко — 2022-12-26

Мета статті – виявити особливості постановок дитячих мюзиклів на сценах українських музичних та музично-драматичних театрів у драматургічному, художньо-естетичному, стилістичному й режисерсько-постановочному аспектах.

Методологія дослідження. Застосовано системний метод (для дослідження дитячого мюзиклу як самостійного жанру), компаративний метод, метод мистецтвознавчого та жанрово-стильового аналізу (для виявлення особливостей розвитку вітчизняного дитячого мюзиклу та специфічних особливостей його постановок на сценах музичних та музично-драматичних театрів України), а також метод узагальнення.

Результати. Дитячі мюзикли, представлені в репертуарі музичних та музично-драматичних театрів України, репрезентують унікальну форму функціонування вітчизняної школи з усіма її національними та художньо-естетичними особливостями, а також необмежені можливості в сценічній репрезентації цілісних і багатоаспектних культурних шарів минулого й сучасності. Виявлено особливості дитячого мюзиклу, його основні жанрові та естетичні характеристики (тяжіння до синтезу мистецтв, універсальної сценічної мови, в якій органічно поєднано драматичні, музичні, пластичні та образотворчі засоби виразності) на прикладі сучасних постановок. З’ясовано, що відповідно до специфіки і тенденцій розвитку українського сценічного мистецтва перших десятиліть ХХІ ст. вітчизняний дитячий мюзикл поєднує інтеркультурні та національні елементи. Дослідження виявило, що основою формування українського дитячого мюзиклу є різноманітні музично-драматичні жанрові різновиди (зонг-опера, рок-опера, музична комедія) та художньо-естетичні принципи бродвейських мюзиклів.

Наукова новизна. Досліджено драматургічні, художньо-естетичні, стилістичні та режисерсько-постановочні аспекти дитячих мюзиклів, представлених в репертуарі музичних та музично-драматичних театрів України на сучасному етапі; розглянуто особливості вітчизняних дитячих мюзиклів та виявлено їхні основні характеристики; вперше у вітчизняному мистецтвознавстві проаналізовано дитячі мюзикли «Кицин дім», «Жив собі пес», «School of rock».

Вистава «Камінний господар» Івана Уривського в інтертекстуальних параллелях вітчизняного театру

Тетяна Бойко — 2022-12-26

Мета статті – висвітлити концепти вистави «Камінний господар» Івана Уривського в інтертекстуальних паралелях вітчизняного театру.

Методологія дослідження. Спирається на загальнонаукові методи: аналітичний (для вивчення специфіки національної драми та поняття інтертекстуальності), типологічно-структурний (для аналізу сценічної історії драми Лесі Українки «Камінний господар») та феноменологічний (для визначення оригінальності й креативності режисерської практики Івана Уривського).

Результати. Режисер Іван Уривський демонструє специфіку роботи з творами національної драматургії. Сценічний простір «Камінного господаря» насичений символікою, що викликає у глядачів асоціації, рефлексії й зчитування символів. У статті схарактеризовано смислотворчі параметри національної драматургії та визначено сутність поняття «сценічна класика». Зокрема, сучасне режисерське прочитання драми «Камінний господар» Лесі Українки викладено в ретроспективі картин минулого й розумінні певної тенденційності сценічної історії. Ця вистава непересічна завдяки глибокій культивації інтертекстуального поля драми. Режисер зняв із романтичних котурнів героїв цієї п’єси та по-новому розставив акценти. Інтенція донни Анни – «Нема без влади волі» – стала лейтмотивом вистави, що змодельована наперекір сценічній традиції і демонструє нову якість режисерського мислення. Образ жіночого марнославства, відтворений у виставі І. Уривського за допомогою деформованих скульптурних чудовиськ, апелює до сучасних соціальних стандартів. Сила, влада, воля – тріада, що скеровує шлях людей до успіху.

Наукова новизна цієї статті визначається введенням до наукового обігу концептів вистави «Камінний господар», яку проаналізовано крізь призму інтертекстуальних нашарувань сценічної історії цієї драми.

«Виразний танець» як форма апробації антитеатральної програми цюрихського дадаїзму

Марина Гринишина — 2022-12-26

Мета статті – сформулювати основоположні принципи «антитеатральної» програми цюрихського дадаїзму, використовуючи як форму їхньої апробації концепцію «виразного танцю» Рудольфа фон Лабана.

Методологія дослідження базується на елементному поєднанні історико-реконструктивного, структурно-аналітичного та компаративного методів.

Результати. У статті представлено практику цюрихського «Кабаре Вольтер» Хуго Балля, з якої 1916 р. починається історія найрадикальнішого напряму «історичного» авангарду, та художні пошуки у сфері сценічного мистецтва, які ознаменували діяльність «Галереї Дада» Трістана Тцара 1917 р. Увагу також акцентовано на етапах формування концепції «виразного танцю» всесвітньовідомого угорського хореографа Рудольфа фон Лабана та на участі випускниць Цюрихського хореографічного інституту в сценічних експериментах дадаїстів. Компаративний аналіз постановок «Кабаре Вольтер» і «Галереї Дада» й експериментів угорського митця у сфері «вільної хореографії» у Цюрихському хореографічному інституті сприяв опису запропонованих дадаїстами способів організації «іншої сценічної реальності» та виявленню їхньої суголосності ідейно-художнім принципам «граматики танцю» Рудольфа фон Лабана.

Наукова новизна статті полягає у тому, що художні результати малодослідженої сценічної практики цюрихських дадаїстів (зокрема «симультанна поезія» та «звуковий вірш») унаочнюються засобами концептуальних положень теорії «виразного танцю» та методології «архітектури танцю» Рудольфа фон Лабана.

Реінтерпретація феномена Енді Воргола в плакатній діяльності молодих українських дизайнерів

Катерина Гамалія — 2022-12-26

Мета статті – дослідити реінтерпретації феномена творчості основоположника комерційного попарту, художника лемківського походження, Енді Воргола в молодіжному українському плакаті, послуговуючись роботами студентів дизайнерської освіти.

Методологія. Дослідження базується на застосуванні системного підходу у поєднанні з компаративним, мистецтвознавчим та джерелознавчим методами.

Результати. В умовах гострої затребуваності етнічної самоідентифікації мистецька молодь України звертається до створення плакатів, швидкісно-дієвих ідеологічно спрямованих художніх творів, присвячуючи їх етнічним українцям, які здійснили помітний внесок у розвиток світової культури і цивілізації. Непересічна творча особистість Енді Воргола сприймається студентством як одна з реперних точок виміру квоти української культури у світовій. Іконологічний аналіз феномену Воргола у візуальних рішеннях плаката демонструє поруч із традиційними знаками та символами, що походять із надр української народної культури, беззаперечні ознаки постмодерністського художнього мислення, спадкоємність мистецьких прийомів «короля попарту», посилання на попередній історичний досвід, тяжіння до полістилізму образної побудови й текстового супроводу. Зауважено, що попри наслідування видатного представника мистецтва другої половини ХХ століття, сутнісний зміст українського студентського плаката зберігає гостру контемпоральність. Проаналізовані твори, виконані за программою поточних завдань з дизайнерських дисциплін, апробовані на всеукраїнських та міжнародних експозиціях.

Науковою новизною є аналіз використання студентами кафедри графічного дизайну творчої постаті українського походження, законодавця «комерційного попарту» для етнічної самоідентифікації через наслідування його художніх прийомів. Огляд візуальних інтерпретацій спадщини Енді Воргола на прикладах з навчального процесу в системі дизайн-освіти вводиться до наукового обігу вперше.

Естетика й прагматика дизайну візуального образу в трейлерах українських кінострічок

Олена Діденко — 2022-12-26

Метою статті є дослідження та аналіз засобів передачі естетики й прагматики дизайну візуального образу на прикладі трейлерів вітчизняних кінокартин.

Методологія дослідження базується на аналітично-порівняльному аспекті та поєднує загальнонаукові та спеціальні методи, що надають можливість охарактеризувати тенденції розвитку українського кінематографа, ролі й значення дизайну візуального образу в трейлерах до кінострічок.

Результати. Обумовлено причини збільшення попиту на аудіовізуальні види мистецтва. Описано окремі аспекти роботи режисера монтажу, межі, допустимі для виходу із встановлених правил творення трейлерів. та значення індивідуального стилю. Встановлено принципи, які впливають на цілісність та гармонійність композиції візуального ряду. Визначено основне завдання трейлера, розкрито видову палітру сучасних трейлерів із позиції кореляції контенту. Окреслено основні етапи творення кінотрейлера та ідентифіковано засоби гармонізації, що є універсальними методиками формування врівноваженої композиції візуального ряду. Охарактеризовано значення та роль метра й ритму, статики й динаміки, контрасту й нюансу, принципу трансформації, що використовують трейлермейкери. Наведено приклади найбільш відомих монтажних прийомів. Визначено п’ять основних частин трейлера: вступна частина, сюжетний та акцентуаційний блоки, сюжетна лінія та заключна сцена.

Наукова новизна статті полягає в тому, що на прикладі трейлерів до українських кінострічок продемонстровано, яким чином розподіляються вказані частини, яке змістове й прагматичне навантаження вони мають. З’ясовано, що сучасний дизайн візуального образу виступає як категорія ментально обумовлена й підпорядкована реалізації так званого принципу дуалізму: в рамках повнометражного кіно йдеться про виконання естетичної функції, тоді як в скороченій версії – трейлері – відбувається анонсування стрічки, створення рекламного контенту.

Симбіоз візуальної та ольфакторної перцепції в основі парфумерного дизайну (на прикладі парфумерного дому GUERLAIN)

Олена Костюченко — 2022-12-26

Мета статті полягає в теоретичному й емпіричному аналізі ролі парфумерного дизайну як симбіозу візуальних та ольфакторних сенсорно-перцептивних процесів формування потреби у виборі парфумів споживачами.

Методологія дослідження полягає в застосуванні комплексу методів: теоретичних – історико-типологічний, ретроспективний, аналітичний методи, а також образно-стилістичного та порівняльного аналізу, які дали можливість виявити симбіотичні та синестезійні особливості парфумерного дизайну як багатоскладового явища в фешн-індустрії, а також емпіричний – для виявлення на основі опитування ролі дизайну флакона на вибір парфумів споживачами.

Результати. Проаналізовано візуальні засоби, особливості художньої образності й стилістичні тенденції у парфумерному дизайні на різних етапах розвитку французького парфумерного бренду GUERLAIN. Визначено джерела натхнення на творчі проєкти дизайнерів парфумерного французького бренду GUERLAIN, пріоритетні напрями діяльності в поєднанні мистецтва, ремесла, передових технологій, поступового переходу від традиціоналізму до новаторства. З’ясовано передумови та чинники впливу на розвиток парфумерного дизайну найстарішого Дому парфумерії GUERLAIN (з 1828 по теперішній час). Встановлено, що у формотворенні стилю парфумів на основі симбіозу візуального (дизайн флакона) й ольфакторного (ароматична композиція) складників французькі митці успадковували загальні тенденції європейських і східних процесів, доповнюючи їх глибинними французькими традиціями. Емпірично виявлено фактори впливу на вибір парфумів молоді. Теоретично й емпірично проаналізовано роль і місце парфумерного дизайну як симбіозу візуальних та ольфакторних сенсорно-перцептивних процесів у формуванні потреби у виборі парфумів споживачами. Обгрунтовано роль сенсорно-перцептивного відображення у формуванні повноцінного цілісного образу парфумів, яке відбувається завдяки міжсенсорному зв’язку – синестезії як метафори, тобто міжмодальній асоціації, а також мультисенсорній інтеграції (візуальній, аудіальній, смаковій, кінестетичній, нюховій), виникнення яких розпочинається в результаті сенсорно-перцептивного враження від парфумерного дизайну.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході в процесі дослідження ролі композиційних принципів, проведенні ретроспективного структурно-семантичного аналізу візуальних засобів і стилістичних тенденцій у дизайні французького парфумерного бренду GUERLAIN на різних етапах його розвитку; визначено особливості прояву симбіозу й синестезії в художній образності дизайну парфумів.

Арт-об’єкт як специфічна художня форма в сучасній українській моді

Валерія Кузнєцова — 2022-12-26

Мета статті – проаналізувати концептуальне підґрунтя арт-об’єкта як специфічної художньої форми в індустрії моди, виявити творчі прийоми та засоби дизайну у створенні подіумного образу як арт-об’єкта.

Методи. Для дослідження естетичних концепцій у мистецтві XIX–XX ст. використано методи історичного аналізу, порівняння та узагальнення. У процесі виявлення творчих підходів і засобів у створенні подіумних образів застосовано методи синтезу, спостереження, образно-стилістичного та образно-асоціативного аналізу.

Результати. На основі здійсненого аналізу доведено, що сучасний етап розвитку індустрії моди позначено новим розумінням функції дизайнерського твору, переосмисленням традиційних підходів у представленні моделей одягу. Визначено, що пошуки митців щодо утвердження в галузі мистецтва виключно мистецьких ідеалів вплинули на перебіг розвитку моди. Починаючи від періоду модернізму 1920-1930-х рр., мода значною мірою орієнтується на образи, сюжети й засоби виразності образотворчого мистецтва. Проаналізовано сутність концепції «мистецтво заради мистецтва», яку розвивали художники й письменники Франції XIX ст., такі як Теофіль Готьє і Шарль Бодлер, пізніше у Великий Британії – Данте Габріель Росетті та Уїльям Морріс. Розглянуто трактування цієї концепції українським мистецтвознавцем В.Л. Скуратівським. Принцип переважання мистецького складника над функціональними характеристиками, зокрема в дизайні одягу, проаналізовано в контексті розвитку арт-дизайну в працях М. Яковлєва, Ю. Легенького, О. Лагоди, О. Луковської. Специфіка арт-об’єкта в рамках моди полягає в можливостях подачі модного тренду, трансляції культурно-мистецьких цінностей.

Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві на прикладі моделей колекції української дизайнерки Оксани Караванської виявлено творчі прийоми, за допомогою яких поєднано структуру костюма й образи творів художниці Марії Приймаченко, а саме: перетворення зображувального елемента на об’ємно-просторову форму, використану як декор одягу; трансформація творчого джерела засобами аплікації та розпису; перенесення («цитування») засобами цифрового друку зображення з полотна художниці на тканину.

Національний образ моди як ідеал

Юрій Легенький — 2022-12-26

Мета статті – визначити герменевтичні підходи щодо експлікації національного образу моди як певного ідеалу особистості – модельєра.

Методологія дослідження. Наукові положення статті аргументовані на рівні компаративного (порівняльного) підходу та системного аналізу модного дискурсу, що дає можливість охарактеризувати особливості французького та українського ідеалів моди як певного образного вчинку провідних модельєрів доби.

Результати. У статті розкрито процес формування національного образу моди на прикладі життя й творчості двох видатних представниць мистецького світу – Габріель Шанель та Олександри Екстер. На основі здійсненого аналізу доведено, що образ моди Шанель виник як певне гротескнее тіло, образ інверсії чоловічого та жіночого, оскільки андрогінізм моди стає популярним збагатьох причин. По-перше, – це час світової війни, по-друге, – чоловіча цивілізація ХХ століття стає очевидною модною настановою. Вказано, що маскулінна лінія в жіночій моді, яку започаткувала Шанель, стала національним символом Франції, тоді як інші модельєри були цілком підвладні фемінізму та еротизму. Зазначено, що на відміну від Шанель, яка ввійшла в моду як аматор, Олександра Екстер прийшла в світ моди як освічений художник і мала свій стиль, вимір буття, який сформувався, з одного боку, в арт-просторі Парижа, з іншого – в студіях з української етнокультури. Досліджено, що в творчості Екстер виникає цікавий стилізм, де межують кубізм Пікассо та силуетність графіки Кокто, де вісь барокової екстатики поєднується з авангардом. Зроблено висновок про те, що проєкт моди в певних контекстах і концепціях моди – це та реальність, яка свідчить про ментальність як культурну ознаку національного ідеалу.

Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві здійснено порівняльний аналіз творчості Габріель Шанель та Олександри Екстер; досліджено сфери їхньої діяльності як два типи модного простору, де майстрині стають національними лідерами й певним ідеалом моди ХХ століття.

Вторинне використання матеріалів у дизайні одягу

Наталія Литвиненко — 2022-12-26

Мета статті – через упорядкування змістового смислу поняття «апсайклінг» та аналіз варіантів його прояву розкрити потенціал можливостей застосування цього екологічного напряму в дизайні одягу.

Методологія дослідження. У дослідженні використано методики візуально-аналітичного, системно-структурного та морфологічного аналізу, об’єктивне спостереження, метод порівняння.

Результати. Описано основні традиційні техніки роботи з вторинним текстилем для створення нових полотен, фактур та орнаментації сучасного одягу. Виявлено переваги напряму апсайклінгу в творчому, практичному, організаційному та освітньому аспектах. Створюючи нове, доводиться використовувати вже виготовлене, те, що вже не функціонує чи вийшло з ужитку. Результат цього процесу приносить не тільки користь, а й стимулює натхнення. Дизайнер, працюючи в напрямі апсайклінгу, не просто обробляє матеріал та створює новий виріб – він перетворює вже наявний об’єкт, надаючи йому нового життя, нової функції, своєї глибокої філософії, присвятивши цьому набагато більше часу, зусиль, вмінь та власних ресурсів. На основі проведеного аналізу розроблено інтелект-карту, яка дозволяє упорядкувати смисловий зміст терміна «апсайклінг – вторинне використання матеріалів в дизайні одягу» через визначення всіх його суттєвих ознак.

Наукова новизна. Стаття присвячена апсайклінгу як актуальному напряму екодизайну, що є більш економічно ощадливим та технічно перспективним, ніж виготовлення нових речей. Проаналізовано колекції відомих світових та українських брендів, що застосовують метод переробки (вторинного використання) одягу та текстильних матеріалів. Визначено, що апсайклінг розвиває уяву, навчає фантазувати, творчо мислити, відчувати розмаїття світу. Апсайклінг об’єднує між собою різні напрями, техніки та прийоми в мистецтві костюма.

Інфографіка як елемент дизайну художньої книги: візуально-семантична роль, особливості верстки

Вікторія Олійник — 2022-12-26

Метою статті є аналіз художніх книжкових видань на предмет наявності інфографіки в їхньому оформленні, що дає змогу зробити висновки про доцільність та обґрунтованість такої дизайн-концепції.

Методологія дослідження представлена синтезом джерелознавчого, порівняльного, аналітичного та класифікаційного методів, котрі застосовані, відповідно, для аналізу зразків книжкової продукції українських видавництв з елементами інфографіки, а також систематизації показових візуально-семантичних рис та типологізації різновидів інфографіки, що стали частиною книжкового макету.

Результати. Роль інфографіки у художній книзі багатогранна і значуща і, як було доведено, включає цілий комплекс доступних функцій: поруч з природною інформаційною – також ілюстративну, декоративну, наративну, навчальну тощо. Популяризація використання інфографіки у розробках сучасних книжкових видань пов’язана із посиленням візуально-комунікативних та цифрових тенденцій у мистецтві. Серед визначених специфічних рис – ілюстративний характер інфографіки у книзі, що часто передбачає сюжетність та високу деталізацію; крім того – візуальна прив’язка до образів головних героїв літературного твору, що дозволяє гармонійно «вписати» інфографічні елементи до загального книжкового ансамблю; у деяких випадках також зауважуємо подібність до коміксу, на що вказують текстові блоки-бульки, які інколи зустрічаються в оформленні книжкової інфографіки. Тобто з’ясовано, що у просторі книги традиційна інфографіка набуває нової художньої семантики, результатом чого стала поява її нестандартних форм (модифікованої, інтерактивної та декоративно-фукнціональної). При цьому верстка макету белетристичних видань з інфографічними елементами також має певні особливості, котрі зазвичай виражаються композиційною відокремленістю та акцентованістю інфографіки.

Наукова новизна дослідження демонструється обґрунтованими тезами щодо актуальності використання інфографіки як сучасного прийому дизайн-проєктування художніх книжкових видань. Крім того, у статті запропонована типологізація книжкової інфографіки з урахуванням її художньо-образної специфіки та визначені відповідні макетні особливості.

Художня інтерпретація грецького епосу ілюстратора й дизайнера Миколи Пшінки

Наталя Пшінка — 2022-12-26

Мета статті. Комплексне дослідження художньої інтерпретації Миколою Пшінкою грецького епосу у виданнях для дітей («Міфи і легенди Греції», поеми «Еротокрит» В. Корнароса і «Василіос Дигеніс Акрит»), яка втілена в ілюстраціях та дизайн-конструюванні з урахуванням ідейно-семантичних і стилістичних особливостей текстів; висвітлення визначальних рис авторського стилю художника й дизайнера.

Методологія дослідження: інтерв’ю, емпіричні спостереження, мистецтвознавчий аналіз окремих ілюстрацій та конструктивних рішень у макетуванні книжок; синтез отриманих результатів та їх узагальнення для характеристики стилістичних особливостей художнього оформлення кожного з видань грецького епосу та авторського стилю художника і дизайнера М. Пшінки загалом.

Результати. Схарактеризовано визначальну рису авторського стилю М. Пшінки –романтизм із притаманним йому психологізмом, емоційністю в трактуванні образів героїв, увага до деталей, енергійність і точність малюнка, внутрішня експресія, драматизм і динаміка складних композицій ілюстрацій. Простежено взаємодію суто художніх (образотворчих) та конструктивних складників дизайн-макетів книжок, а також залежність оригінальних дизайнерських рішень від ідейно-семантичного наповнення та стилістичної самобутності текстів для досягнення синергії вербальних та візуальних образів, що робить книжки М. Пшінки явищем синкретичного мистецтва.

Наукова новизна. Художню інтерпретацію епічних грецьких творів, яку здійснив М. Пшінка, вперше розглянуто комплексно й різноаспектно: проаналізовано не тільки ілюстрації, мистецькі засоби генерування образів героїв і відтворення сюжетів, а й оригінальні дизайнерсько-конструктивні рішення, завдяки яким досягнуто органічної єдності в архітектоніці книжкових макетів.

Семіотичний аналіз образу Змія в контексті ідентичності рекламних брендів

Тетяна Шрамко — 2022-12-26

Мета статті – виявити особливості образу та символіки Змія в графічному дизайні рекламних брендів як багаторівневому утворенні, що характеризується наявністю багатьох прихованих сенсових кодів.

Методологія дослідження. Застосовано метод семантичного та іконографічного аналізу; типологічний метод (для виявлення специфіки графічного дизайну рекламного бренду та його ідентичності), метод порівняльного аналізу (для виявлення особливостей трактувань образів Змія в сучасних логотипах) та ін.

Результати. На прикладах логотипів провідних сучасних компаній розглянуто процесс семіозису знаків, об’єктивованих в деталях образу Змія. Семіотичний аналіз дизайну рекламного бренду представлено як один із ефективних та цікавих способів розуміння та осмислення його ідентичності. Виявлено, що всі характеристики образу Змія в графічному дизайні бренду мають семантичний та функціональний зміст. Дослідження виявило, що в контексті ідентичності рекламних брендів семіотичний аспект є не менш значущим, ніж естетичний, оскільки бренд – це символ/знак, що орієнтований на реалізацію споживацької поведінки і психологічна структура якого складається з емоційного, оцінного, когнітивного та поведінкового компонентів і проявляється на особистісному рівні через комплекс асоціацій та вражень і, відповідно, цінності, емоції та міфологеми є його диференційованими ознаками. Використання образу Змія в логотипі автомобільної марки передає вміння виробника підхоплювати тенденції та адаптувати функціонал авто до запитів клієнтів; Уроборос, або зміїне кільце, в дизайні рекламних брендів одягу символізує оновлення та мудрість («Gucci», «Trussardi»).

Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві досліджено образ Змія в контексті ідентичності рекламних брендів; логотипи представлено як семіосферу, інтерпретація якої являє собою процес декодування знаків та образів з метою поглибленого осмислення сенсів ідентичності бренду.

Риси епохи неоліту в музичному фольклорі

Анатолій Іваницький — 2022-12-26

Мета статті – дослідити роль сонцевороту та сонцестояння у віруваннях та ритуалах неолітичної людини, а також звернути увагу на певну особливість календарного фольклору – «переходу» обрядовості солярних циклів.

Методологія. У процесі дослідження використано такі методи: джерелознавчий (опрацювання наявних досліджень, присвячених створеній в неоліті сакрально-профанної картини світу, яка відома нам у вигляді різноманітних структурно-типологічних моделей); аналітичний (осмислення неоліту та його відгомонів у музичному фольклорі), а також метод теоретичного узагальнення.

Результати. Колядування й щедрування (зимове сонцестояння), веснянки, гаївки (весняне рівнодення) та купайло (літнє сонцестояння) – є трьома головними віхами календарного циклу й пов’язаної з ними обрядовості. Між обрядовістю цих трьох сонячних фаз спостерігається певна причинно-наслідковість; до нашого часу дійшли ритмоструктури, які були знаками пір року. Обрядовість зимового сонцестояння у неоліті (колядування та щедрування) зосереджувалася на відтворювально-вегетативній магії (а саме – забезпечення врожаю, приплоду тварин). Надалі сакральний місток вибудовувався до весняного рівнодення – власне, до початку землеробського року. Навесні розпочиналася реалізація ініційованого у день зимового сонцестояння сакрального забезпечення рослинного й тваринного відтворення. Таке значення мають очевидні у весняному циклі паралелі до зимових обрядів (часові лінії з обходом дворів: колядки – риндзівки – кустові та ін.). Ці тематично-функційні цикли у тогочасному світогляді не є ізольованими: вони були свого роду магічними сходинками до наступного сонцевороту, а значить – психологічно готували зміну обрядових дійств та музичного «супроводу» цих дійств.

Наукова новизна статті полягає у виявленні особливостей відображення доби неоліту в музичному фольклорі.

Творчість композитора Миколи Ластовецького в контексті музичного життя міста Дрогобича

Зоряна Ластовецька-Соланська — 2022-12-26

Мета статті – дослідити творчий доробок сучасного українського композитора Миколи Ластовецького крізь призму музичної інфраструктури міста Дрогобича.

Методологія. В процесі аналізу конкретних прикладів суспільно-культурних інспірацій та мистецьких потреб дрогобичан використано аналітичний методологічний принцип.

Результати. Акцентовано, що в місті Дрогобич Львівської області наявна розвинена музична інфраструктура, яка почала формуватись ще наприкінці ХІХ ст. відповідно до суспільних та культурно-мистецьких потреб мешканців краю. Сучасна музична інфраструктура міста забезпечує умови для оптимальної реалізації виконавської, композиторської, освітньої, гастрольно-концертної, культурно-організаторської, мистецько-громадської та нотовидавничої діяльності. Констатується безпосередній вплив музичної інфраструктури міста на творчість Миколи Ластовецького. Значну частину творів митець написав «на замовлення», які мали різний характер – особисті; замовлення від громади міста (з нагоди відкриття пам’ятника Юрію Дрогобичу була написана кантата «Повернення Дрогобича», відкриттю пам’ятника В’ячеславові Чорноволу приурочена кантата «Пісня про Чорновола»); від церковних установ (кантата «Псалми Давида» булла створена до відкриття пам’ятника 2000-літтю від Різдва Христового); театрів. Окрім вищезгаданих присвятних кантат, композитор створив симфонічні, хорові, фортепіанні та камерно-інструментальні композиції, музику для театру, різножанрові твори на слова локальних поетів. Активний фестивальний та конкурсний рух міста зумовив потребу написати низку творів, розрахованих на конкретних виконавців (Ірину Лемех, Яну Гордельянову (Ващук) та ін.).

Наукову новизну становить як аналітичний ракурс статті, так і аплікація категорії інфраструктури на музичну творчість сучасного українського композитора у зв’язку із регіональними мистецькими потребами та суспільно-культурними традиціями дрогобицького краю.

Творчий життєпис Віктора Теличка: наратив музичної культури Закарпаття кінця ХХ–ХХІ століть

Леся Микуланинець — 2022-12-26

Мета статті – шляхом імплементування життєпису Віктора Теличка осягнути мистецькі процеси Закарпаття кінця ХХ–ХХІ століть.

Методологія дослідження включає низку підходів: біографічний – з’ясування творчих принципів маестро; аналітичний – вивчення літератури за проблематикою статті; історичний – тлумачення цивілізаційних напрацювань регіону; системний – комплексне опанування багатоманітних національних досягнень; теоретичного узагальнення – підбиття підсумків студії.

Результати. Хроніки життя майстра – науковий дискурс, який розкриває хронотоп бутя самобутньої персони у тісній взаємодії з провідними концептами її доби. Зазначений жанр експлікує духовні та матеріальні здобутки людства. Літопис В. Теличка – оповідь про успішну реалізацію креативного потенціалу неординарної постаті, чия онтологія розгорталася паралельно з мистецькими явищами Закарпаття. Біографія метра ілюструє суб’єктивні виміри через особистісні риси (порядність, людяність, морально-етичні норми, сімейні цінності й т.д.), професійну сферу (композиторську, виконавську, педагогічну, просвітницьку, організаційну та ін.). Хроніки Віктора Теличка – історія трансформації, прогресу духовного простору регіону. Окремому етапу еволюції маестро відповідає певний період функціонування культури області: 80-ті роки ХХ століття – пошуки власного унікального творчого стилю, шляху поступу, прагнення подолати радянський застій; 90-ті – освоєння інноваційних композиторських прийомів, технік, оновлення форм організації мистецького побутування, активна євроінтеграція краю; ХХІ століття – укріплення самостійності, незалежності, адаптивності, відкритості експериментам, що поєднується із шанобливим ставленням до традицій, регіонального колориту, бажанням зберегти, науково обґрунтувати музичне життя і транслювати його майбутнім поколінням. Практика майстра утвердила цивілізаційну спадщину локусу в загальнонаціональному і світовому контексті.

Наукова новизна – вперше в українській гуманітаристиці висвітлено життєпис В. Теличка як засіб інтерпретації музичної культури краю.

Модель навчання концертмейстерства у музичних закладах фахової вищої освіти України

Тетяна Молчанова — 2022-12-26

Мета статті – дослідити моделі навчання студентів з фаху «Піаніст-концертмейстер» п’яти вищих навчальних музичних закладів України, розглянути алгоритм процесу навчання на кафедрах концертмейстерства.

Методологічна база статті визначається комплексним підходом до розгляду окресленої проблеми з допомогою таких методів: аналітичний (для опису зародження та становлення фаху «Піаніст-концертмейстер» у вищих навчальних музичних закладах України); компаративний (для зіставлення окремих параметрів навчання цього різновиду виконавства, визначення спільного й відмінного); статистичний (для аналізу уподобань студентів в обранні фаху «Піаніст-концертмейстер» для свого майбутнього); аксіологічний (для розуміння важливості професії «Піаніст-концертмейстер» та встановлення ціннісних орієнтирів у педагогічній практиці крізь призму традицій виховання музиканта).

Результати. Визначені провідні ланки роботи кафедри концертмейстерства кожного навчального закладу. Підтверджені уподобання студентів в обранні фаху «Піаніст-концертмейстер» за допомогою опитування у режимі онлайн.

Новизна та практична значимість дослідження полягає у дослідженні алгоритму навчання цій професії в кожному з вищих навчальних музичних закладів Україні, сприятиме обміну досвідом між вищими і середніми інституціями (коледжами, училищами, спеціалізованими школами-інтернатами), а також музичними закладами інших країн.

Вокально-хоровий аналіз обробки української народної пісні та хорової мініатюри в контексті написання анотації на хоровий твір

Юлія Симеонова — 2022-12-26

Мета статті – висвітлити провідні детермінанти вокально-хорового аналізу обробки української народної пісні та хорової мініатюри; визначити для здобувачів вищої освіти особливості написання розділу «Вокально-хоровий аналіз», зокрема анотації на хоровий твір, на обробку народної пісні чи авторський твір у стилістиці народної пісні. Цей розділ є найбільш фаховим у роботі, що потребує від студентів не лише опису й фактажу, а й осмислення художніх намірів автора музики.

Методологія спирається на принцип системності, на підставі якого встановлюється, що кожен із пунктів розділу розглядається окремо як єдине ціле, але водночас у взаємозв’язку з іншими; принцип декомпозиції, який ґрунтується на поділі розділу анотації на теми, виділенні окремих комплексів роботи для створення умов ефективного аналізу музичного мислення автора. В роботі використано міждисциплінарний рівень методологічного дослідження, що відповідно до логіки наукового пошуку є сферою взаємодії різних наук, зокрема хорознавства, хорової літератури, методики роботи з народним хором та ін. У роботі також було застосовано емпіричні методи дослідження з метою вивчення та аналізу різних відомих інтерпретацій та експерименту із власним виконавським трактуванням.

Результати. Виявлено основні вектори мислення, необхідні для повноцінного вокально-хорового аналізу партитури, та запропоновано форму та план написання дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що розроблено нову структуру інтерпретування та написання розділу «Вокально-хоровий аналіз» партитури хорового твору з репертуару народного хору. Оновлено комплекс вимог та запропоновано інноваційні методи формування методичної компетентності майбутніх артистів та керівників народного хору.

Опанування народно-музичної традиції в студентському фольклорному колективі

Валентина Сінельнікова — 2022-12-26

Мета статті – розкрити основні засади опанування народно-музичної традиції в студентському фольклорному колективі в рамках вивчення однойменної освітньої компоненти навчального плану освітнього ступеня «Бакалавр» фахівців–етномузикологів – практиків, основним завданням яких є дослідження й засвоєння етномузичного матеріалу з метою подальшого його збереження та сценічно-виконавської інтерпретації.

Методологія. У процесі дослідження використані такі методи:джерелознавчий (опрацювання наукових розвідок щодо методики роботи зі студентським фольклорним колективом); аналітичний (осмислення ролі й місця вторинного фольклорного колективу в процесі збереження й ретрансляції нематеріальної культурної спадщини українського народу), а також метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків дослідження).

Результати. Курс «Фольклорний ансамбль (методика й практика роботи з фольклорним колективом)», як один із найважливіших в системі освітньої програми «Музичний фольклор» в КНУКіМ, вирішує основні завдання з формування професіоналізму етномузиколога – дослідника й фольклориста – практика – виконавця.

Наукова новизна статті полягає у висвітленні особливостей формування основних професійних компетенцій і компетентностей здобувачів вищої освіти – бакалаврів в рамках опанування освітньої програми «Музичний фольклор» в КНУКіМ.

Риси хорової творчості Володимира Зубицького на прикладі «Concerto strumentale»

Олена Скопцова — 2022-12-26

Мета статті – визначити домінантні принципи, що притаманні хоровій творчості Володимира Зубицького (на прикладі «Concerto strumentale»). Вказана мета реалізується через виділення рис постмодернізму у творах композитора, визначення особливостей індивідуального стилю митця та дослідження специфіки трактування хорового складу в концертному жанрі.

Методологія дослідження. Наукові положення статті аргументовані на рівні методів (емпірико-теоретичний, аналіз і синтез, індукція та дедукція, мистецтвознавчий аналіз), які узагальнюють основні стратегії розвитку хорової творчості Володимира Зубицького. Аналіз здійснюється за принципом визначення рис авторського стилю митця на прикладі «Concerto strumentale».

Результати. Хорова творчість Володимира Зубицького є зразком творчості митця постмодерної епохи. У творах наявне поєднання здобутків сучасного композиторського мислення, джазового мистецтва та українського фольклору. Митець творчо переосмислює спадок минулого та демонструє власне його бачення, що характеризується виходом на мета-рівень. Стильова багатоманітність подається в дещо іронічному ключі, що однак є беззаперечними рисами авторського методу. В. Зубицькому властиве застосування інтонацій, ладів, ритмів, які поєднуються із джазовими акордовими вертикалями, що притаманно народному музикуванню. Хоровий склад трактується композитором як універсальний інструмент, який має високу віртуозність та здатний не лише виконувати суто вокальні партії, а й уподібнюватись оркестру. Композитор використовує широку палітру художніх засобів, які включають спів із закритим ротом, скандування, рецитацію. Нерідко вокальні лінії сягають межі співацького регістру. Кожен художній прийом є доцільним та таким, що допомагає створити цілісний образ завдяки хоровим барвам.

Наукова новизна полягає у визначенні специфіки хорового мислення Володимира Зубицького, який спирається у своїй творчості на принципи постмодернізму. Стильовий синтез різних музичних феноменів (фольклору, джазу та сучасних композиторських технік) є гармонічно поєднаним та таким, що розкривається завдяки хоровому складу.

Життєтворчість Анатолія Маціяки як феномен української бандурної традиції

Оляна-Квітослава Созанська — 2022-12-26

Мета статті – проаналізувати становлення оригінального композиторського стилю українського бандуриста, композитора Анатолія Маціяки та систематизувати його творчу спадщину.

Методологія дослідження. У процесі дослідження для розкриття представленої проблематики використали такі методи: біографічний та хронологічний (вивчення життєвого й творчого шляху); історичний (визначення ролі соціокультурних обставин доби у становленні та формуванні особистості митця); аналітичний та структурно-логічний (осмислення специфіки напрямів діяльності).

Результати. Творчість Анатолія Маціяки своєю своєрідністю, професіоналізмом та невпинним зверненням до народного інструмента – бандури – яскраво репрезентує національну самобутність української музики кінця минулого століття. Саме його значний внесок в оригінальний бандурний репертуар ставить композитора на один щабель із тими творцями українського мистецтва, які перед усім працювали над збереженням національної ідентичності музичної культури України. Завдяки відкриттю досі невідомих сторінок творчості митця можна з певністю стверджувати, що Анатолій Маціяка – професіонал, чий музичний спадок, безсумнівно, заслуговує того, аби згадуватися на рівні з творчістю професійних композиторів.

Наукова новизна. На сьогодні вперше ґрунтовно розглянуто життєвий шлях та творчість Анатолія Маціяки, здійснено аналіз основних віх його творчої спадщини й стилю та складено найповніший перелік творів композитора.

Камерно-вокальна спадщина Віталія Кирейка 2000-х років: світоглядні парадигми

Вікторія Цюпак Карабулут — 2022-12-26

Мета статті – дослідити й актуалізувати невідомі до сьогодні камерно-вокальні твори Віталія Кирейка доби 2000-х років, що стали вагомим внеском митця в скарбницю української вокальної класики.

Методологія дослідження спирається на комплексне застосування наукових методів: музикознавчого й аналітичного (для здійснення аналізу романсів В. Кирейка нового міленіуму), системно-структурного (для узагальнення набутої інформації), а також крос-культурного (для уточнення контексту написання романсів).

Результати. На основі здійсненого музикознавчого аналізу вокальних творів Віталія Кирейка 2000-х років доведено, що композитор, передаючи широкий спектр образності, застосовував численні камерно-вокальні жанрові їх різновиди. Крім соціальних, історичних романсів-монологів, громадянсько-патріотичних та психологічних картин, філософських роздумів, балади й реквієму, він широко використовував жанри лірико-поетичного романсу, вальсу, колискової та дитячої пісні. Відзначено критичне ставлення композитора до поетичного першоджерела, що проявилось у виборі лаконічного сюжетно-образного смислу, який дозволяв розкрити музичними засобами його філософсько-психологічний підтекст. Доведено, що камерно-вокальна спадщина В. Кирейка нового тисячоліття відзначається образно-тематичною та жанровою багатоплановістю, лірико-психологічним узагальненням образного змісту, а також оригінальними прийомами музичного розкриття поетичних ідей, почуттів і переживань. Смислове й філософське навантаження в його романсах має не тільки вокальна, а й фортепіанна партія, що зазвичай доповнює й художньо узагальнює поетичне першоджерело.

Новизна та значимість цієї роботи полягає в тому, що виявлено цінний аналітичний фактаж невідомих досі камерно-вокальних творів В. Кирейка та визначено їхні жанрово-стильові аспекти. Результати дослідження будуть корисними як теоретикам-музикознавцям для подальшого вивчення творчої спадщини В. Кирейка, так і інтерпретаторам вокальних творів митця.

Зародження комедії нового типу у фільмах Чарлі Чапліна

Євгенія Морєва — 2022-12-26

Мета статті – визначити передумови у формуванні та становленні нових жанрів кінокомедії у творчості американського режисера Чарлі Чапліна та систематизувати основні принципи побудови його комедійної драматургії.

Методи дослідження. Застосовано біографічний метод (за його допомогою проведено паралелі та знайдено закономірності між професійною діяльністю та життєвими перипетіями, що спіткали митця впродовж життя, особливо у ранніх періодах) та соціокультурний підхід (розкриває професійний та особистісний контекст, в якому жив та працював режисер). Також використано загальнонаукові та наукові методи, зокрема, метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення особливих засобів виразності у візуальному та музичному ряді) та метод історичного аналізу (для узагальнення результатів дослідження).

Результати. Комедії Чарлі Чапліна засновані на всьому спектрі людських почуттів; через смішні та кумедні ситуації розкриваються глибокі теми, що одвічно турбують людство: любов, родина, турбота, прив’язаність, відповідальність, добро та зло. Одна з основних тем – бідність в модерному суспільстві – геніально реалізується за допомогою придуманого режисером знаменитого героя-волоцюжки (у власному виконанні), який змушений підкорюватись законам андеграунду мегаполіса, але є взірцем чуйної та інтелігентної людини. Виявлено, що у жанровому відношенні комедії Чарлі Чапліна не вписуються в наявну на той час (і пізніше) класифікацію, адже його фільми – нове слово в кінокомедії. На прикладі ранніх комедій Ч. Чапліна розглянуто формування знаменитого образу незграбного волоцюги. Аналіз фільму «Малюк» за допомогою біографічного методу виявив риси вдачі нового комедійного героя, адже його поведінка впливає на емоційне сприйняття глядача. Власний життєвий досвід режисера дозволив створити унікальні екранні твори, засновані на гуманізмі та любові до життя.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві висвітлено питання жанрової проблематики в фільмах Чарлі Чапліна.

«Платформінг» як інструмент трансформації аудіовізуальних індустрій в епоху діджиталізації: перспективи та ризики

Ігор Печеранський — 2022-12-26

Мета статті – проаналізувати феномен «платформінгу» як інструмент трансформації організаційної ідентичності аудіовізуальної індустрії та розкрити пов’язані з ним перспективи й ризики на сучасному етапі.

Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що дає змогу осмислити феномен «платформінгу» як складник сучасних аудіо-візуальних індустрій на перетині мистецтвознавства, культурології та медіаекономіки. Також використано метод теоретичного узагальнення, що дозволив сформулювати можливі перспективи та ризики розвитку стрімінгових платформ в епоху діджиталізації, та діяльнісний підхід, на базі якого використання онлайн-майданчиків представлено як процес «платформування» аудіовізуального контенту з урахуванням медіаконвергенції.

Результати. Стверджується, що вплив «платформінгу» на аудіовізуальну індустрію та її організаційну ідентичність лише збільшується, істотно трансформуючи останню. Під впливом діджиталізації та «стрімінгової революції» в межах аудіовізуального поля відбувся перехід від «мономедійної індустрії» до нової «мультимедійної індустрії», де одну з провідних ролей відіграють онлайн-платформи (Netflix, MUBI, Festival Scope, Curzon HomeCinema та ін.), їхня здатність швидко розвиватися та реагувати на запити аудиторії, надаючи своїм споживачам новий та цікавий контент. Доведено, що застосування стрімінгових платформ розширює спектр традиційних форм трансляції інформації, змінює аудіовізуальний ланцюжок постачання контенту, долаючи просторово-часові бар’єри та виходячи на глобальний рівень, а також образ і параметри аудіовізуального мистецтва в ХХІ столітті. Окрім перспектив застосування «платформінгу», вказано й на потенційні ризики.

Наукова новизна визначається розкриттям специфіки вказаного феномену як інструмента трансформації аудіовізуальної індустрії в епоху діджиталізації, що дотепер не знайшло належного висвітлення в українському академічному дискурсі.

Сакральні мотиви творчості Мирослава Ясінського

Марія Дяків — 2022-12-26

Мета статті – дослідити сакральні мотиви творчості Мирослава Ясінського в контексті розкриття сюжетних, композиційних та колористичних особливостей живопису; простежити за подачею сюжетних ліній, їх інтерпретацією в сучасному авторському живописі.

Методологія дослідження базується на використанні емпіричних методів – спостереження, порівняння та співбесіди, завдяки яким було зібрано та опрацьовано матеріал. Також для розкриття представленої проблематики використано біографічний та хронологічний методи (вивчення життєвого й творчого шляху); історичний (визначення ролі соціокультурних обставин доби у становленні та формуванні особистості художника); аналітичний та структурно-логічний (осмислення специфіки напрямів діяльності митця).

Результати. У дослідженні наведено аспекти використання сакральних мотивів у сучасній живописній інтерпретації Мирослава Ясінського. Водночас систематизовано ілюстративний матеріал та виділено основні твори за сакральними мотивами. На основі здійсненого аналізу доведено, що митець осучаснив манеру подачі сакральних сюжетів – завдяки індивідуальній стилістиці запропонував неканонічне зображення, зберігаючи водночас початковий зміст твору. Таке трактування суголосне з наївними образами в ікономалярстві. Зазначено, що на тлі сучасних мистецьких тенденцій Мирослав Ясінський розвиває власну концепцію творення, поєднуючи ознаки мистецтва народного примітиву та авторської живописної інтерпретації.

Наукова новизна статті полягає в комплексному дослідженні, спрямованому на розкриття новітніх аспектів творчості Мирослава Ясінського, Вперше проаналізовано доробок художника як самобутнє явище, сформоване на грунті народних традицій іконопису й водночас втілене в схему постмодерністського живопису. Практичнее значення дослідження полягає у проведенні аналізу творів, що може бути використано як матеріал, який заповнює прогалини мистецтвознавчої критики про сучасне мистецтво міста Коломиї. Творча діяльність художника ще недостатньо висвітлена й потребує належної уваги з боку наукового кола. З огляду на це можна підтвердити новизну запропонованої теми, що стане ціннісним доповнення до мистецтвознавчої критики про постмодерністське мистецтво Прикарпаття.

Перли-парагони в західноєвропейському ювелірному мистецтві XVI–XIX ст.

Юлія Романенкова — 2022-12-26

Мета статті – дослідити основні тенденції застосування перлів-парагонів у виготовленні ювелірних виробів держав Західної Європи, починаючи з XVI ст.

Методи дослідження. До основних методів ведення наукового пошуку в цій розвідці належать історичний, хронологічний, комплексний, компаративний методи мистецтвознавчого аналізу з метою максимально повного, ґрунтовного висвітлення феномену використання парагонів у ювелірному мистецтві постренесансової доби на теренах провідних держав Західної Європи.

Результати. Починаючи з кінця XV ст., перли належали до найпопулярніших матеріалів, якими користувалися ювеліри Англії, Італії, Німеччини, Фландрії, Франції для створення виробів як із категорії особистих прикрас різних типів, так і для декорування, наприклад, інтер’єрних ювелірних композицій. Наведено причини популярності барокових перлів, перлів-парагонів, стилістичні характеристики виробів XVI ст., успадковані і в пізніші часи. Подано аналіз низки найхарактерніших прикладів різних типів виробів із використанням парагонів за часів Ренесансу та маньєризму, передусім – підвісок; згодом до них усе частіше додавалися фантазійні композиції, стає популярним прес-пап’є. Акцентовано популярність виробів XVI ст. у ХІХ ст., поширення змінених у ХІХ ст. ренесансових творів завдяки доповненням – через великий попит прикраси доби Відродження прикрашали додатковими деталями у ХІХ ст. та давали їм нове життя. Проаналізовано також і нові вироби з парагонами у ХІХ ст. у стилістиці доби Ренесансу. Виявлено провідні мотиви декору виробів із використанням парагонів, а також і стилістичні ознаки певних виробів доби.

Наукова новизна статті визначається тим, що в масиві вітчизняних мистецтвознавчих розвідок обмаль праць, присвячених ювелірному мистецтву Західної Європи означеної доби загалом, і ,зокрема, відсутні роботи, що окремо висвітлюють феномен виробів із використанням парагонів, хоча це було одним із найпопулярніших явищ у ювелірному світі того періоду.

Видатні представники модерних напрямів в українському мистецтві

Вікторія Чебан — 2022-12-26

Мета статті – дослідити творчість найбільш відомих українських митців, які втілювали у своїх роботах ідеї і настрої епохи модерну кінця XIX – початку XX століття.

Методи дослідження. У статті застосовано структурний, компаративний методи, метод мистецтвознавчого аналізу.

Результати. У дослідженні узагальнено мистецтвознавчу та наукову літератури, що дало розуміння процесів, які безпосередньо впливали на розвиток і створення нових художніх творів у мистецтві модерну, зокрема питання національної культурної ідентичності. Проаналізовано основні модерні напрями в українському мистецтві кінця XIX – початку XX ст. Охарактеризовано особливості творчості видатних представників епохи модерну (М. Жука, В. Максимовича, О. Архипенка, О. Мурашка, О. Екстер, К. Малевича, В. Кроткова та інших). Особливу увагу зосереджено на застосуванні композиційних схем, символічних прийомів і колористичних побудов картин, використаних художниками-модерністами. Виявлено, що кожен митець вважав за необхідне внести щось зі свого унікального способу творіння в загальну культуру та мистецтво того часу, тому в стилі модерн змінились атмосфера подачі та колорит, які вплинули безпосередньо на сааме зображення картин. Розглянуто специфіку зображення жіночих образів у працях митців графічного та декоративно-ужиткового мистецтва. Виявлено внесок українських митців у культурну спадщину Європи.

Наукова новизна. Простежено внесок у розвиток мистецтва епохи модерну українських митців, які працювали в різних історичних умовах, не зраджуючи національних засад художньої творчості.