Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»

Театрознавча мозаїка та ціннісні орієнтири Валентини Заболотної на сторінках науково-популярного видання «Крок за кроком»

Тетяна Бойко — 2024-12-23

Карколомні реалії нинішньої російсько-української війни принесли чимало горя та руйнацію багатьох сфер життєдіяльності українців. З 24 лютого 2022 р. багато справ було вимушено «поставлено на паузу», відкладено, призабуто тощо. Головними завданнями для мільйонів людей стало фізичне виживання, збереження здоров’я, пошуки безпечного середовища. У вервечці нагальних життєвих викликів питання культури на певний час відійшли на другий план. Саме тому не відбулося належного резонансу на необхідне й корисне для мистецтвознавчого поля видання, що вийшло друком 2021 р. незадовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Мова йде про збірник наукової, публіцистичної та журналістської спадщини видатної української театрознавиці Валентини Ігорівни Заболотної (1940–2016), яка понад п’ятдесят років присвятила справі вивчення, аналізу та популяризації вітчизняної театральної культури. Валентина Ігорівна була знаним експертом не лише в Україні, а й за кордоном; її авторитетну думку цінували в багатьох колишніх радянських республіках. Довгий час у своїх проблемних статтях та рецензіях вона визначала мистецькі стандарти режисури й акторства; зазвичай її думка була мірилом художнього смаку, творчого пориву та звершень.

Загальновідомо, що Валентина Заболотна виховала не одне покоління українських театрознавців, а серед її адептів багато знаних імен режисерів, акторів, сценографів та інших діячів. Митці завжди з хвилюванням чекали її приходу до столичних храмів Мельпомени або приїзду до знаних регіональних колективів, адже прагнули показати все найкраще, на що були спроможні їхні сили й таланти. Відповідно старше покоління вітчизняних театралів добре знає рівень професійності та якість опублікованих наробітків Валентини Заболотної. Натомість сучасна генерація акторів, режисерів та студентів творчих вишів не знають про доробок театрознавиці й, своєю чергою, втрачають великий арсенал матеріалів, які могли б стати в пригоді під час вивчення сценічної історії багатьох п’єс, дослідженні творчих шляхів видатних митців-попередників та для написання різного штибу наукових робіт тощо. Саме тому актуальність цієї книжки важко переоцінити; вона заслужено може посісти гідне місце на полицях як молодих митців-неофітів, так і досвідчених колег Валентини Ігорівни, які орієнтуються в усьому спектрі її теоретичного доробку.

Народно-музичне мистецтво як самобутнє явище української національної культури

Тетяна Пістунова — 2024-12-23

Соціокультурні виклики сьогодення, властиві як воєнній добі в Україні, так і світовому контексту (глобалізація, урбанізація, індустріалізація), призводять до трансформації процесів спадкоємності традиційної народно-музичної культури. Це, своєю чергою, викликає знищення локусів її побутування та сублімацію народного мистецтва в псевдонародне Заміна народно-музичних практик у традиційному середовищі на сценічні експерименти, часто без належного вивчення регіональних народно-музичних елементів, стає поширеним явищем.

Внаслідок відсутності фахівців традиційна народна музика сприймається без контексту її побутування і, на жаль, часто як щось меншовартісне й другорядне порівняно з класичною музикою.

Рецензована монографія присвячена змінам, що відбуваються в народно-музичному мистецтві України в першій чверті ХХІ ст. у зв’язку зі світовими глобалізаційними викликами та реаліями воєнної доби. Автори розділів, провідні фахівці кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, розглядають проблеми розвитку українського аматорського народно-хорового мистецтва новітнього часу, історії кобзарського мистецтва, здобутки й практики колективів – представників молодіжного фольклористичного та фольклористично-реконструкторського руху України. Авторська увага зосереджується також на питаннях теорії й практики початкового навчання підлітків у народно-інструментальних колективах засобами одночасного опанування гри на народному інструменті й співу. Окремі розділи присвячені методиці роботи з дітьми у фольклорних ансамблях, обробки народних пісень для вокальних формацій а капела та перекладень музичних творів для бандури.

Пластично-хореографічні конфігурації художніх образів у рок-опері Ю. Саєнка «Вірую»

Оксана Лань — 2024-12-23

Мета статті – з урахуванням духовно-морального виховного потенціалу постановки провести мистецтвознавчий аналіз пластично-хореографічного вирішення, мізансценувань та художньо-образної символіки рок-опери «Вірую» (1993) композитора Юрія Саєнка на тексти Богдана Стельмаха в інтерпретації режисера Григорія Шумейка й хореографа-постановника Оксани Лань.

Результати дослідження. У статті надано характеристику соціокультурному контексту постановки і пластично-хореографічному вирішенню рок-опери «Вірую», способам творення мізансцен вистав («Покайтеся!», «Розпни його, розпни!», «Біжить, біжить Марія Магдалина…»), символам художньої образності; досліджено творчість авторів мистецького проєкту та виконавців головних персонажів (Йоан – Олег Лихач, Магдалина – Леся Бонковська (вокал), Юлія Левіна (танець), Фома – Віктор Морозов (вокал), Сергій Агапов (танець), Предтеча – Григорій Шумейко); висвітлено співпрацю художників-постановників сценографії (Антоніна Денисюк, Сергій Сініцин) з хореографом і режисером; в різних мізансценах визначено оригінальність застосування квадратного червоного полотна – символу художнього образу вистави.

Наукова новизна. Уперше викладено й проаналізовано авторську концепцію О. Лань зі створення пластично-хореографічної образності рок-опери Ю. Саєнка «Вірую» (1993).

Висновки. Духовно-моральне виховання молоді України – це основа формування світогляду української нації. Вагомим складником такого виховання є мистецтво, зокрема синтезовані сценічні твори духовного спрямування, де використано широкий спектр виразових засобів. Аналіз мізансцен рок-опери «Вірую» Ю. Саєнка дає змогу стверджувати, що творчий внесок хореографині О. Лань разом із артистами творчих колективів Львова (модерн-балет «Акверіас», камерний хор «Євшан») є важливим конструктивним складником в режисурі цього мистецького проєкту, зокрема виконує формотворчі функції щодо втілення художніх образів вистави. Рок-опера за ідейним наповненням є одним з творів, що стали підґрунтям формування світогляду молоді Незалежної України.

«Українські балети» у творчості Олексія Ратманського

Зоя Макарова — 2024-12-23

Мета статті – проаналізувати творчий доробок балетмейстера Олексія Ратманського української тематики.

Результати дослідження. Серед трьох балетів української тематики, поставлених О. Ратманським, «На Дніпрі» (2009) виявився найменш успішним, що пов’язано з контрастуванням музичної партитури та творчого методу О. Ратманського. «Пісні Буковини» (2017) та «Елегія воєнного часу» (2022), попри відсутність прямих політичних маніфестів, стали реакцією митця на події російсько-української війни, увиразнили позицію О. Ратманського з підтримки України.

Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній вперше комплексно проаналізовано хореографічні постановки О. Ратманського, пов’язані з українською тематикою, як-от «На Дніпрі», «Пісні Буковини», «Елегія воєнного часу».

Висновки. Впродовж 2009–2022 рр. О. Ратманський реалізує для провідних американських балетних компаній кілька постановок, які пов’язані з культурою України: одноактні балети «На Дніпрі» та «Пісні Буковини» для Американського театру балету (Нью-Йорк); «Елегія воєнного часу» для Тихоокеанського північно-західного балету (Сіетл) (2024 року балет реалізований на сцені Національної опери України (Київ)). У балеті «На Дніпрі» на зв’язок з Україною вказує назва твору та місце дії; у музичній основі балетів «Пісні Буковини» та «Елегія воєнного часу» присутня яскраво виражена українська мелодика, яку відображено в хореографічному тексті. У лексичній складовій є вкраплення та стилізація українських фольклорних елементів. Балетмейстерські пошуки О. Ратманського спочатку були зумовлені зверненням до власного коріння та визначенням власної ідентичності, надалі на творчість митця все більше впливає політична ситуація. Балет «Елегія воєнного часу» став однією з перших мистецьких рефлексій повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року на світовій балетній сцені. Творчість О. Ратманського, видатного балетмейстера сучасності, має вагоме значення для інтеграції української культури у світове хореографічне мистецтво.

Сценічне життя балету «Маруся Богуславка» в постановці Миколи Трегубова 1953 року

Тетяна Чурпіта — 2024-12-23

Мета статті – простежити сценічне життя балету «Маруся Богуславка» в постановці М. Трегубова 1953 р. та з’ясувати обставини зникнення цього спектаклю з репертуарної афіші Львівського театру опери та балету.

Результати дослідження. Спираючись на нечисленні мистецтвознавчі праці, присвячені львівському втіленню балету А. Свєчникова-М. Трегубова «Маруся Богуславка», проаналізовано соціокультурні обставини та факти, пов’язані з постановкою.

Наукова новизна. У статті вперше детально проаналізовано сценічний шлях балету «Маруся Богуславка» в постановці М. Трегубова у Львівському театрі опери та балету 1953 р., уточнено причини зникнення твору з репертуарної афіші.

Висновки. Театральний сезон 1953–1954 рр. у Львівському театрі опери та балету для головного балетмейстера М. Трегубова розпочався з постановки історико-героїчної драми «Маруся Богуславка» на музику А. Свєчнікова. Це була третя версія вистави (після київської та донецької) на театральних просторах України. За основу постановки балетмейстер обрав київський варіант С. Сергєєва 1951 р., який на вимогу керівництва театру неодноразово змінювали і в остаточній версії він мав значні недоліки в драматургії. Працюючи над постановкою, М. Трегубову довелося докласти чимало зусиль, щоб хоча б деякою мірою перебороти дивертисментність лібрето та знайти єдину лінію розвитку сценічної дії. Львівська прем’єра балету «Маруся Богуславка» М. Трегубова відбулася 27 грудня 1953 р. Водночас з оригінальними епізодами, цікавими образами головних героїв, вдалими масовими сценами та народними танцями критики відзначали відсутність єдиної лінії розвитку сценічної дії, перевагу дивертисментних танцювальних номерів, безпідставне використання пантоміми. Рішення М. Трегубова взяти за основу версію С. Сергєєва призвело до нетривалого сценічного життя вистави. Після прем’єри балет показали 20 разів упродовж чотирьох сезонів, що свідчить про неабиякий глядацький інтерес до твору, і лише в театральному сезоні 1958–1959 рр. постановка зникла з репертуару. На це вплинули не так прорахунки балетмейстера, як зазначають критики Ю. Станішевський та А. Терещенко, як природне оновлення репертуару, а також звільнення М. Трегубова з посади головного балетмейстера Львівського театру опери та балету ім. І. Франка за власним бажанням 15 жовтня 1958 р.

Стильове розмаїття українського церковно-монодійного співу (на прикладі жанру кондака)

Богдан Жулковський — 2024-12-23

Мета статті – виявити стильове розмаїття сакральної монодії Київської митрополії за понад тисячолітню історію розвитку (на прикладі жанру кондака).

Результати дослідження. Історію побутування кондака в українській церковно-співацькій традиції поділено на чотири періоди: 1) ХІ–ХІV ст. – мелізматичні кондаки фіксували в Кондакарях, а силабічні – у знаменних або ненотованих Мінеях і Тріодях; 2) XV – перша половина XVI ст. – кондаки записували виключно в ненотованих рукописах та стародруках; 3) від середини XVI ст. кондаки наявні в невменних і нотолінійних Iрмологіонах, а також у ненотованих Анфологіонах, Мінеях і Тріодях (містили спеціальні діакритичні символи); 4) від другої чверті ХІХ ст. піснесніви трапляються у нотованих Гласопіснцях, Напівниках, Простопініях та Піснословах (створених в Україні та за кордоном) і в ненотованих кодексах (Октоїхи, Мінеї, Тріоді Постові й Цвітні).

Наукова новизна полягає в: 1) констатації стильового розмаїття богослужбового співацького мистецтва Київської митрополії протягом її довготривалої історії; 2) обґрунтуванні тяглості та консеквентності процесу побутування монодійного співу на українських землях від Княжої доби до новітньої епохи; 3) визначенні стилів і наспівів, типових для українських кондаків (кондакарний і знаменний у добу Середньовіччя; київський, грецький і болгарський у ранньомодерну епоху; галицький та закарпатський у ХІХ–ХХІ ст.); 4) підтвердженні стильової спадковості між кондакарним (пападичним) стилем і болгарським наспівом, що наявний в українських нотолінійних Ірмологіонах; 5) зауваженні усної традиції передачі монодійних наспівів (на глас і подобен), котра існувала паралельно до писемної фіксації кондака упродовж всієї його історії.

Висновки. Попри значні зміни в ступені розспівності (мелізматичний, невматичний, силабічний), манері та способі виконання (респонсорний, гімнічний) і методах фіксації (невменний, нотолінійний, без нотації), кондаки зберегли монодійний склад, який допомагав вірянам «єдиними устами та єдиним серцем» оспівувати Бога.

Інтелектуальний контекст у сонаті для альтгорна (валторни або саксофона) з фортепіано П. Гіндеміта

Марія Оболенська — 2024-12-23

Мета статті – виявити приховані елементи інтелектуального пазла в сонаті для альтгорна з фортепіано Пауля Гіндеміта, які впливають на моделювання сюжетно-смислового виміру твору.

Результати дослідження. Виявлено приховані сенси, які композитор зашифрував у нотному та вербальному текстах. Так, у другій частині сонати висвітлено код абетки Морзе, подано варіанти його тлумачення, що допомагає виконавцям і слухачам розкрити секрети інтелектуального контексту твору. З’ясовано, що Пауль Гіндеміт, знавець і поціновувач образотворчого мистецтва, залучив у свою музику акронім, який запозичив у швейцарського живописця ХVІ ст. Ніклауса Мануеля Дойча. Композитор зробив це не за допомогою назв нот, а завдяки ритмічному паттерну, що є репрезентантом коду Морзе. Враховуючи воєнний час, в якому створювалася Соната (1943 р.), використання абетки Морзе є символічним.

Наукова новизна. Вперше в україномовному музикознавчому середовищі конструюється змістовий шар сонати для альтгорна з фортепіано Пауля Гіндеміта, який є втіленням інтелектуального підходу композитора до створення музичних опусів. Запропоновано адаптацію вірша П. Гіндеміта українською мовою. Проаналізовано літературний текст, у якому композитор означив ідейну фабулу сонати – зіткнення «величного минулого» й «метушливого сьогодення». Оскільки сам композитор запропонував варіабельність солюючого інструмента, розглянуто, яким чином використання валторни й саксофона замість альтгорна впливає на інтерпретаційні інтенції виконавців.

Висновки. На основі виявлених підказок, які криються не тільки в словах, ритмах, інтонаціях та індивідуальному баченні форми твору, а й у виборі соллюючого інструмента, в назві якого прихована цікава гра слів, змодельовано сюжетно-смисловий вимір Сонати.

Інтерпретація актуальних воєнних подій студентами-дизайнерами в міжнародних виставкових проєктах

Андрій Будник — 2024-12-23

Мета статті – введення до наукового обігу нового знання щодо дизайнерсько-мистецьких подій, що відбулися в Кракові і Києві в період повномасштабного вторгнення Росії в Україну і які мають міжнародний характер і вплинули на формування молодих фахівців у дизайнерській сфері.

Результати дослідження. Проведено огляд і порівняльний аналіз творів двох спільних польсько-українських виставок за участі студентів української університетської (КНУКіМ і КУК) спільноти «Креативний супротив» і групи графічних дизайнерів GR.UP, що діє при Інституті мистецтва та дизайну Педагогічного університету Кракова.

Наукова новизна. Вперше проаналізовано специфіку підготовки спільних міжнародних виставок українськими та польськими студентами. На реальних прикладах періоду повномасштабного російського вторгнення розглянуто алгоритм підготовки й проведення виставок від стадії постановки завдань до конкретної події на локації. Виявлено спільне й відмінне в тематичному наповненні, арсеналі візуальних засобів, способах представлення художніх творів, впливах мистецьких шкіл, реакції відвідувачів виставок. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування набутого досвіду в подальших подібних виставкових і онлайн-проєктах.

Висновки. Проведення спільних виставок українських та польських здобувачів, а також митців із країн Європи має велике мотиваційне й виховне значення, оскільки сприяє інтеграції креативної вітчизняної молоді в європейський культурний процес. Виконуючи важливу суспільну місію розголосу у світі про події в Україні, студентство реалізує велику кількість поточних творчих завдань. Такі заходи формують корисні навички спілкування з закордонною аудиторією, відточують фахові вміння роботи в графічних редакторах, розвивають уміння планувати проєктну діяльність і здатність працювати в команді. Завдяки безпосередній участі в організації та проведенні спільних заходів процес формування дизайнерів отримує додатковий імпульс модернізації через ознайомлення з методами й прийомами, які застосовують у європейських закладах. Порівняння вмінь українських здобувачів із уміннями західних ровесників підтверджує чи корегує правильність вектора розвитку вітчизняної освітньої траєкторії.

Визначення сучасних тенденцій упровадження арт-об’єктів в інтер’єрний простір

Оксана Пилипчук — 2024-12-23

Мета статті полягає в дослідженні й теоретичному визначенні сучасних тенденцій упровадження арт-об’єктів в інтер’єрний простір.

Результати дослідження. В процесі дослідження було проведено аналіз сучасного науково-практичного матеріалу та виявлено основні чинники, на основі яких сформувалися сучасні тенденції впровадження арт-об’єктів у предметно-просторове середовище. Такі чинники визначились у результаті об’єктивних обставин розвитку та еволюції соціальних, етнічних, політичних, індивідуально-психологічних аспектів, слідування міжнародній програмі – концепції «сталого розвитку», технологічних інновацій, а також в результаті постійної потреби створити більш комфортний простір для існування людини в середовищі. В результаті аналізу вказаних чинників було систематизовано та сформульовано сучасні тенденції впровадження різних видів арт-об’єктів в інтер’єрний простір, які визначаються як концептуальні, екологічні, технологічні та функціональні тенденції. Також було означено основні характеристики їхнього вираження.

Наукова новизна полягає в удосконаленні науково-теоретичної бази, присвяченої проблемам синтезу мистецтв в аспекті виявлення, структурування та визначення сучасних тенденцій упровадження арт-об’єктів в інтер’єрний простір.

Висновки. Результати дослідження показали, що сформульовані сучасні тенденції впровадження арт-об’єктів в інтер’єр можуть доповнити та розширити науково-теоретичну базу у сфері загальних досліджень взаємозв’язку образотворчого мистецтва й простору. Також результати дослідження дозволяють зорієнтувати митців на нові ідеї та засоби самовираження в напрямі сучасних актуальних тенденцій з урахуванням постійних змін та розвитку інноваційних технологій.

Перспективою подальших досліджень є виявлення нових взаємозв’язків арт-об’єктів із предметно-просторовим середовищем під актуальним кутом зору сучасних тенденцій розвитку візуального мистецтва.

Розробка концепт-арту харáктерного персонажа засобами комп’ютерної графіки

Анна Селезньова — 2024-12-23

Мета статті – розробка універсальної моделі концепт-арту характерного персонажа на основі визначення основних художніх етапів його проєктування засобами комп’ютерної графіки, а також визначення графічних засобів та художньо-композиційних прийомів виконання характерного персонажа як елемента книжкової графіки, які є ефективним інструментом виділення та втілення його індивідуальності.

Результати дослідження. Представлено результати розробки концепт-арту характерного персонажа, виконані на основі запропонованих автором художніх етапів проєктування та описані художньо-композиційні прийоми, які формують яскраво виражені морфологічні, психічні та емоційні властивості характерного персонажа, які інтуїтивно впізнає користувач.

Наукова новизна. У роботі викладено та систематизовано різноманітні підходи щодо розробки концепт-арту персонажа, які враховують об’єкт дизайну, інструментарій та техніку виконання, в яких працюють сучасні художники-ілюстратори та дизайнери. Надається більш чітка характеристика поняття «характерний персонаж» та пропонуються для розробки його концепту 4 категорії: характерний концепт, концепт середовища, об’єктний та концепт костюма. Пропонується додаткова – п’ята категорія, використання якої можливе за необхідності перетворення 2D-концепту на 3D-концепт з використанням комп’ютерних технологій. У статті визначено основні етапи та художньо-композиційні особливості створення концепт-арту характерного персонажа.

Висновки. Визначено, що персонаж є одним із найбільш ефективних і потужних засобів візуальної комунікації та впливу на користувача, який повідомляє через систему зображально-виражальних засобів своє ставлення до навколишньої дійсності й до самого себе. В статті представлено результати розробки концепт-арту персонажів на основі запропонованої автором послідовності. Описані художньо-композиційні, графічно-виразні засоби та інструментальні характеристики розробленого концепту. Практична значимість результатів дослідження полягає в їхньому використанні в навчально-методичних виданнях з художніх дисциплін.

Не(бездоганний) рукопис: огляд типових помилок у рукописах, що подаються до фахового журналу «Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Мистецтвознавство»

Валерій Кушнарьов — 2024-12-23

Основним джерелом нової інформації в галузі культури й мистецтва є рецензовані фахові журнали. Публікація наукових статей, що містять оригінальні ідеї чи критичну оцінку, сприяє розвитку наукової комунікації та розширює сучасні знання у цій сфері. Інформація про те, що писати, як писати та де публікувати, суттєво підвищує шанси рукопису на публікацію. Ця стаття містить огляд основних помилок авторів, що призводять до відхилення рукопису редакцією наукового журналу «Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Мистецтвознавство». У статті подано поради та настанови, що допоможуть покращити якість рукопису загалом, а також кожного окремого розділу статті (анотації, назви, вступу, мети, результатів і висновків).

Історичні та культурні засади становлення японської фотографії: аналіз постатей, жанрово-стилістичні тенденції та динаміка розвитку в другій половині ХІХ століття

Павло Зайцев — 2024-12-23

Мета статті – виявити визначальні історико-культурні аспекти інтеграції технології фотографії на теренах Японії в контексті політики національної ізоляції Сакоку в першій половині XIX ст. Дослідити роль відкритих портових міст Нагасакі та Йокогама у другій половині XIX ст. в процесі становлення фотографічного медіуму в Японії. Проаналізувати головні жанрово-стилістичні тенденції та динаміку розвитку японської фотографії в період другої половини XIX ст. крізь призму творчого шляху представників першого покоління японських фотографів Уена Хікоми та Сімоока Рендзя.

Результати дослідження. Проаналізовано появу першого фотообладнання, імпортованого до Нагасакі, та первинні експерименти з технологією дагеротипії в контексті політики національного ізоляціонізму Сакоку. Визначено, що відкриті портові міста Нагасакі та Йокогами в другій половині XIX ст. виступали головними центрами культурної дифузії та взаємодії з іноземними спеціалістами з хімії та фотографії, що мало значний вплив на процес розвитку та інституалізації фотографії в Японії. Встановлено тенденцію асиміляції та адаптації західних технічних та стилістичних принципів представниками японської фотографії в період другої половини XIX ст. Це підтверджено на прикладі творчого шляху видатних японських фотографів Уена Хікоми та Сімоока Рендзя. Зокрема, виявлено домінування жанрово-тематичних напрямів комерційної портретної та сувенірної фотографії в період другої половини XIX ст.

Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві досліджено процес інтеграції фотографії в соціокультурну структуру Японії другої половини XIX ст. на тлі політики ізоляціонізму Сакоку. Зокрема, введено в науковий обіг матеріали щодо ролі портових міст Нагасакі та Йокогами в популяризації й інституціоналізації фотографії на прикладі творчості представників першого покоління японських фотографів Уена Хікоми та Сімооки Рендзя.

Висновки. Процес інтеграції фотографії в японське суспільство проходив кілька етапів розвитку, зазнаючи змін під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Початковий етап у першій половині XIX ст. сповільнювався політикою Сакоку, що обмежувала доступ до західних технологій. У 1860-х, після відкриття Японії для міжнародної торгівлі, фотографія активно поширювалась у портових містах. Іноземні фахівці відіграли вирішальну роль у формуванні японської фотографії, впливаючи на таких митців, як Уена Хікоми та Сімоока Рендзя, які адаптували у своїй роботі західні технічні й стилістичні прийоми.

Образ героя в кінематографі «морального занепокоєння»: проблема типології

Максим Клопенко — 2024-12-23

Мета статті – визначити особливості героя кінематографа «морального занепокоєння», використовуючи типологічний аналіз.

Результати дослідження. Польське кіно «морального занепокоєння» досі мало вивчалося в українському кінознавстві, однак зберігає напрочуд високу актуальність як для загальноєвропейського контексту, так і для українського кінематографічного процесу. Сьогодні постать героя кіно «морального занепокоєння» потребує нового осмислення з точки зору аналізу її принципових особливостей. Різні підходи щодо типологізації героя виявляють низку складнощів у трактуванні визначальних рис в його узагальненому портреті та найпоширеніших моделей поведінки, яких він дотримується. У статті виявлено низку проблемних аспектів дослідження образу героя «морального занепокоєння», проаналізовано суперечності наявних типологій, а також спроби їх застосування до ширшого діапазону польських фільмів 70-х – 80-х рр. Розглянуто основні моделі поведінки героя в контексті його ставлення до нормативно-ціннісної системи, прийнятої в суспільстві. Відповідно до моделей соціальної поведінки й моральної позиції героя запропоновано додаткові критерії для аналізу його драматургічних характеристик, а також виділено інші типи, що не досліджувалися в рамках цієї проблематики.

Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше в українському кінознавстві визначено особливості героя кінематографа «морального занепокоєння» з урахуванням і доповненням кінознавчих типологій.

Висновки. Результати дослідження підтверджують, що герой фільмів «морального занепокоєння» є складною, багатоаспектною особистістю, подальше вивчення якої має перспективи для оновлених інтерпретацій та виявлення актуальних зв’язків з українською сучасністю зокрема.

Аналіз аудіального складника в анімації Волта Діснея

Микола Моженко — 2024-12-23

Мета статті – проаналізувати аудіальний складник в анімації Волта Діснея та розглянути особливості його зв’язку з візуальним рядом.

Результати дослідження. Звук у фільмах Волта Діснея – це не тільки музичний фон, а й важливий образний складник усього твору. У фільмі «Пароплавчик Віллі» Дісней відкрив принцип синхронного поєднання рухів персонажів із музикою, відомий як «міккі-маусинг», а в серії короткометражок «Silly Symphonies» звук та музика не лише ілюструють дію, а й розвивають сюжет та впливають на анімацію персонажів. У фільмі «Концерт джазу» візуальний ряд свідомо побудований за музичними принципами. В його повнометражних анімаційних фільмах на перше місце виходять пісні, які стали головним надбанням багатьох фільмів Діснея. Вони можуть виконувати роль експозиції, знайомити з персонажами й місцем дії, доносити через мелодію емоційний стан персонажів, їхні мрії, цілі, характери. Дісней підбирав для озвучення акторів, які мали специфічні голосові дані, що дозволяло глибше розкрити характер анімованих персонажів. Фільми Діснея можна назвати «візуальною музикою», адже аудіальний складник у них має величезний вплив на сприйняття візуальних елементів. Найкращого симбіозу звуку з зображенням Діснею вдалося досягти у фільмі «Фантазія», в якому анімація набагато сильніше впливає на глядачів, аніж візуальні чи музичні елементи, взяті окремо.

Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві детально розглянуто процес роботи Діснея над його першими звуковими анімаційними фільмами, досліджено джерела його візуальної та звукової естетики.

Висновки. Діснею вдалося зрозуміти, як саме звук впливає на емоційний стан глядачів та допомагає встановити зв’язок з аудиторією, щоб передати їй певну художню ідею. Він започаткував естетику анімаційного звуку, а його фільми – важлива спадщина всього світового кіно.

Медіаконвергенція та крос-інновації в цифровому аудіовізуальному ландшафті епохи метамодерну: до питання про еволюційну логіку

Ігор Печеранський — 2024-12-23

Мета статті – проаналізувати внутрішні структурні зв’язки та динаміку цифрового аудіовізуального ландшафту у зв’язку з крос-інноваціями й процесом медіаконвергенції, розкрити еволюційну логіку виникнення та взаємодії аудіовізуальних екосистем у перший чверті ХХІ ст.

Результати дослідження. Цифровий аудіовізуальний ландшафт є складним і багатокомпонентним утворенням, системний аналіз якого можливий на основі співпраці таких дискурсів і галузей знання, як мистецтвознавство (аудіовізуальні студії), культурологія та медіазнавство у зв’язку з медіаекономікою. Медіаконвергенція та крос-інновації є важливими структуроутворювальними чинниками аудіовізуального ландшафту на різних його рівнях, без осмислення та аналізу яких неможливо комплексно представити функціонування окремих його екосистем та індустрій.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дослідницької статті розглянуто крос-інновації та медіаконвергенцію як механізми утворення та функціонування цифрового аудіовізуального ландшафту епохи метамодерну.

Висновки. Доведено, що завдяки диджиталізації та розвитку мережевих інфраструктур і цифрових медіатехнологій транскордонні діалоги між різними аудіовізуальними екосистемами є регулярними, що свідчить про поглиблення медіатизації та ускладнення ландшафту, виокремлення та координацію його рівнів (мікро-, мезо- та макро-). Еволюційна логіка передбачає розробку медіапідприємствами та аудіовізуальними індустріями міжмедійних або трансмедійних стратегій, які становлять «вищий» рівень медіаконвергенції, що має потенціал інтегрувати інші конвергентні форми медіа. Стверджується, що крос-інновації спроможні розширити простір упровадження технологічних рішень та оптимізувати автокомунікацію та самокодування, які координуватимуть подальший розвиток аудіовізуальної екосистеми та появу нового ринку чи галузі навколо неї.

Відеомонтаж і специфіка глядацького сприйняття: «психологія кадру» та структурні зв’язки в екосистемі кіно

Артем Хроленко — 2024-12-23

Мета статті – дослідити складний зв’язок між відеомонтажем й емоціями глядачів під час залучення й перегляду фільму як важливий структурний елемент екосистеми кіно.

Результати дослідження. Наголошено, що симбіотичний зв’язок між монтажем фільму, глядацьким сприйняттям та емоційною реакцією є важливим чинником розвитку та функціонування екосистеми кіно на сучасному етапі. Стверджується, що монтаж фільму пов’язаний зі складною взаємодією емоційних реакцій та когнітивних процесів у сприйнятті глядача.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в рамках українського аудіовізуального дискурсу розглянуто кіномонтаж як форму мистецтва, що пов’язана з психологією сприйняття; як «емоційну архітектуру», що визначає параметри та механізм глядацького сприйняття.

Висновки. Монтажні рішення впливають на емоційне залучення глядачів щонайменше у двох аспектах: по-перше, розширюють розуміння психологічної динаміки в рекогніції (розпізнаванні) глядацької аудиторії, що доповнює теоретичну основу кінознавства; розшифровують «емоційну мову», вбудовану в монтажні рішення, пропонуючи глибше розуміння ремесла кіновиробництва; по-друге, впливають на розвиток прикладних аспектів кінематографа, зокрема, кінооператори, володіючи тонким розумінням того, як монтажні рішення формують емоційні реакції, здатні вдосконалювати майстерність, а режисери, редактори та інші учасники творчої групи можуть використовувати ці знання під час створення наративів, які глибше пов’язані з емоціями аудиторії. Режисери створюють динамічну та емоційно «заряджену» розповідь, оперуючи синхронним монтажем і звуковим дизайном. Визначальним чинником впливу на емоційні реакції глядачів під час монтажу фільму є маніпулювання часом, а емоційна пам’ять залежить від кодування мозком темпоральної інформації.

Еволюція засобів виразності в екранному мистецтві (на прикладі кінематографа України другої половини ХХ століття)

Юлія Шевчук — 2024-12-23

Мета статті полягає в проведенні аналізу еволюції засобів виразності в екранному мистецтві на прикладі кінематографа України другої половини XX ст. на основі як наукових джерел, так і окремих прикладів фільмів українських режисерів цього періоду.

Результати дослідження. Проаналізовано особливості виразних засобів на прикладі українських кінострічок. Проведено аналіз особливостей розвитку українського кінематографа до другої половини ХХ ст. Досліджено загальні аспекти засобів виразності, які використовуються в кіно, а саме: масштабу, ракурсу, композиції, світла, кольору, руху камери тощо. Розглянуто особливості еволюції засобів виразності, які були визначені попередньо, на прикладі окремих кінострічок другої половини ХХ ст. українських режисерів. Визначено особливості еволюції засобів виразності в українському кінематографі в другій половині ХХ ст. під впливом зовнішніх подій, а саме – радянської ідеології, історичних аспектів розвитку української держави, а також соціальних змін.

Наукова новизна полягає в визначенні основних аспектів розвитку засобів виразності в екранному мистецтві на прикладі українського кінематографа другої половини ХХ ст., що до цього не було систематично досліджено. Також встановлено взаємозв’язок між етапами розвитку українського кінематографа та еволюцією засобів виразності.

Висновки. Характерними особливостями еволюції засобів виразності в екранному мистецтві (зокрема, і в українському кінематографі другої половини ХХ ст.) стали постійне вдосконалення засобів виразності згідно з загальним розвитком кінематографа, використання тих засобів виразності, які відповідали особливостям українського кінематографа в певний період розвитку.

Місце вузькоспеціалізованих дисциплін образотворчого освітнього напряму в сучасній дизайн-освіті

Cвітлана Лопухова — 2024-12-23

Метою статті є обґрунтування теоретико-методологічних засад творчої педагогічної діяльності в контексті збереження й модернізації традиційних методів створення візуального образу й форм художньої виразності в сучасній дизайн-освіті.

Результати дослідження. Комплексний підхід до дослідження з використанням методів узагальнення, індуктивного міркування, порівняльного та образно-стилістичного аналізу дозволив визначити комунікативну стратегію викладача навчальної програми «Рисунок і живопис» і напрям практичної діяльності студентів спеціалізації «Графічний дизайн». Проведено системний аналіз моделі навчальної поведінки студентів у процесі оволодіння технікою рисунка й живопису. Визначено механізм запровадження змін традиційної методики викладання освітнього курсу дисципліни «Рисунок і живопис» з метою дати студентам більш глибоке розуміння естетичних, стильових, композиційних та колористичних аспектів сучасного візуального образного контенту й принципів виконання творчих завдань.

Наукова новизна полягає в розгорнутому емпіричному дослідженні особливостей, переваг і недоліків використання сучасних технологій у різних видах навчальної практичної діяльності в рамках традиційних образотворчих дисциплін. Практична значущість одержаних результатів пов’язана зі встановленням діапазону варіативності творчих методів у практичній педагогічній діяльності викладача дисципліни «Рисунок і живопис» з метою досягнення стратегічних цілей сучасного дизайну.

Висновки. Отримані в ході дослідження результати модернізації процесу навчання можуть бути ефективним засобом трансформації класичних академічних методів викладання вузькоспеціалізованих образотворчих дисциплін у більш сучасний продуктивний курс художнього виховання майбутніх дизайнерів, готових до сприйняття новітніх установок і здатних створювати актуальний візуальний контент.

Інструментальне виконавство як засіб формування духовного потенціалу студентів

Ольга Олексюк — 2024-12-23

Мета статті – висвітлити важливі аспекти формування творчого потенціалу студентів та їх підготовки до професійної діяльності, а також до концертного виступу та відповідної інтерпретації музичного твору.

Результати дослідження. Розглянуто аспекти, що є складниками підготовки студентів-інструменталістів і педагогічної та концертно-виконавської діяльності. Пріоритетними постають питання щодо підбору, опанування та виконавської інтерпретації музичних творів традиційного локусу як основи формування репертуарної політики студентів-інструменталістів; процес сценічного перевтілення виконавця та авторського (чи автентичного) твору в концертних умовах; питання контролю й подолання сценічного хвилювання тощо. Наголошено, що виконання автентичного музичного твору має інтерпретаційні варіанти, які відображають виконавські традиції, досвід і ментальність виконавця-інструменталіста.

Наукова новизна. Акцентовано посилену увагу на значенні різних періодів формування й набуття професійної майстерності студентів у сфері інструментального виконавства. Підкреслено роль публічних виступів для виконавців у традиційній манері як сольного, так і ансамблевого складу. Вперше висвітлено досвід підготовки студентів-інструменталістів Київського столичного університету імені Бориса Грінченка в сценічних умовах.

Висновки. Професійна підготовка студентів-інструменталістів має бути комплексною й передбачати як опанування музично-виконавських особливостей традиційного локусу, інтерпретації твору, так і роботу над розвитку артистизму (сценічного іміджу, перевтілення, психологічні та внутрішньо-емоційні особливості тощо). До основних критеріїв професійної підготовки сценічно-концертного виконання музичного твору є розуміння стилю, характеру й манери виконання традиційного репертуару, створення на сцені природного тембрально-звукового й візуального образу виконавської традиції. Репертуарна палітра виконавця-інструменталіста передбачає показ індивідуальної виконавської техніки (манери), відчуття мистецького смаку, що проявляє свій неповторний стиль виконання й творчу індивідуальніcть.