Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство»

Українські народні музичні інструменти в сучасному естрадному мистецтві: інтерпретація, трансформація, нові художні контексти

Петро Богоніс — 2025-12-29

Мета статті — проаналізувати способи функціонування українських народних музичних інструментів у сучасному естрадному мистецтві; виокремити головні форми й моделі їх використання, естетичні принципи адаптації до нових жанрів і технічних умов, проілюструвати це на прикладах актуальних виконавців і творчих колективів. Результати дослідження. Досліджено творчість українських поп-рок-фолк-гуртів, які демонструють різні моделі інтерпретації народного інструмента: як тембрового знака (Onuka, Yuko); як енергетичного рушія (Go_A, DrymbaDaDzyga); як наративного маркера (Dakh Daughters); як сакрального або символічного засобу (ДахаБраха); як стилістичної домінанти у формі імпровізації (Бурдон, The Doox). Наукова новизна: здійснено поглиблений порівняльний аналіз творчості сучасних українських поп-рок-фолк-формацій, що дозволило констатувати різноманіття підходів до фольклору у XXI ст., де народні інструменти можуть звучати як частина глибокого сенсового проєкту (Onuka); як рухова енергія народної культури (Go_A); як пульс живої традиції (The Doox); як ознака національного вуличного стилю (Kalush Orchestra). Висновки. Народні інструменти у ХХІ ст. набувають нового контекстуального значення як модерний складник національного звуку. Майстерне використання автентичних інструментів дозволило українським музикантам сучасних поп-рок-фолк-гуртів перетворити українську традицію на актуальний художній код світового масштабу. Українські народні музичні інструменти відіграють значну роль у формуванні нового естетичного й культурного образу сучасного естрадного мистецтва: в синтезі з електронікою, роком, попмузикою й театральними формами вони утверджуються як сучасні, актуальні, багатофункціональні засоби виразності.

Кобзарство в сучасних наукових студіях: від народної традиції до модерної трансформації жанру

Надія Брояко — 2025-12-29

Мета статті — здійснення аналізу кобзарства як унікального феномена українського музичного мистецтва у контексті сучасного наукового дискурсу, простеження еволюції кобзарства від народної традиції через реконструкцію до модерних концертних форм. Результати дослідження. Вектор методологічних підходів забезпечив поєднання: історико-культурологічного аналізу — для вивчення етапів становлення кобзарства; історико-логічного методу — для систематизації наукових джерел; порівняльного аналізу — для з'ясування спільних та відмінних ознак народної традиції й модерних форм кобзарства. Доведено, що сучасне реконструйоване кобзарство поєднує автентичні традиції зі сценічними й освітніми практиками, концертними формами, що трансформувалися від ХХ ст. (М. Будник, В. Ємець, В. Кушпет, Г. Хоткевич, З. Штокалко) до початку ХХІ ст. (Е. Драч, С. Захарець, Т. Компаніченко, М. Товкайло), зберігаючи свою культурну та мистецьку значущість у контексті національної ідентичності. Наукова новизна: здійснено панорамний огляд еволюції кобзарства як мистецького явища та цілісної культурної практики, що поєднує фольклорні традиційні та модерні форми музикування, в історичній ретроспективі. Висновки. Доведено, що кобзарська традиція є одним із найвагоміших феноменів українського музичного мистецтва, визнаним як духовна спадщина світової культури на рівні ЮНЕСКО. З’ясовано, що в кобзарстві поєднано естетичні, духовно-філософські виміри та архаїчні фольклорні пласти національної культури, які отримали нові мистецькі імпульси на початку XXI ст. Виявлено, що сучасне кобзарство розвивається у двох напрямах: реконструкції автентичної традиції та її творчої адаптації до академізованого освітнього й сценічного середовищ, що забезпечує спадкоємність і відкриває нові можливості для популяризації жанру. Встановлено, що відбулася зміна кобзарської парадигми, кобзарство зазнало суттєвих трансформацій, еволюціонувавши від народної традиції до модерних форм кобзарсько-бандурного виконавства.

Українська естрадна пісня як синтез мистецтв у контексті тенденції глокалізації у світовій музичній культурі ХХІ століття

Галина Гаценко — 2025-12-29

Мета статті — проаналізувати сучасну українську естрадну пісню як синтез мистецтв у контексті глокалізаційних процесів у світовій музичній культурі ХХІ ст.; продемонструвати моделі глокалізації на прикладі сценічно-творчої діяльності відомих українських та європейських виконавців. Результати: досліджено творчість окремих українських та європейських виконавців, які демонструють різні глокалізаційні моделі естрадної пісні як синтезу мистецтв у контексті тенденцій розвитку світової музичної культури ХХІ ст., що дозволяє акцентувати на різновекторності сценічного вирішення вокальних творів на українській естраді.

Наукова новизна: поглиблений порівняльний аналіз виконавської манери Jamala, Go_A, The Hardkiss, Onuka, Loreen, Måneskin, Björk дозволяє констатувати існування різних моделей глокалізації української естрадної пісні, що є важливим для розуміння сучасних тенденцій синтезу мистецтв у сценічно-вокальному мистецтві. Висновки: українська естрадна пісня ХХІ ст. постає як глокалізований феномен, у якому співіснують традиційні та модернізовані форми, національні та інтернаціональні коди. Вона інтегрується у світову культурну систему, зберігаючи власну ідентичність та збагачуючи глобальне мистецьке середовище новими сенсами, образами та естетичними моделями. Українська естрада активно засвоює електронну та танцювальну музику, акустичну камерність та інді-звучання, візуальні стандарти європейського та американського шоубізнесу. Інтеграція до світового культурного процесу не означає втрати ідентичності: приклади успішних виступів українських виконавців на Eurovision (Kalush Orchestra, Jamala, Go_A) демонструють, що фольклорні елементи в поєднанні з сучасними аранжуваннями здатні не лише привернути увагу, а й сформувати тренди. Українські артисти створюють глобально конкурентний продукт, який, на відміну від багатьох європейських виконавців, несе в собі культурно-політичний меседж — наратив спротиву, свободи та культурної унікальності.

Розвиток музично-епічних жанрів України та Китаю

Віолетта Дутчак — 2025-12-29

Мета статті — здійснити компаративний аналіз особливостей розвитку й функціонування епічних жанрів України та Китаю. Результатами дослідження стало порівняння в обох культурах тенденцій розвитку музично-епічних жанрів, що виконувалися з супроводом. Визначено провідні аспекти розвитку билин, дум, історичних пісень в українській музиці з позиції взаємодії вокально-декламаційної мелодики (рецитації), її ладових основ та фактури супроводу музичними інструментами (гуслі, кобза, бандура, ліра). Проаналізовано джерела та розвиток епічних жанрів китайської музичної культури та використання в їх функціонуванні традиційних музичних інструментів. Наукова новизна дослідження полягає в компаративному аналізі поширення музично-епічних жанрів у музичному мистецтві України та Китаю, в оцінці особливостей їхнього розвитку, зокрема на рівні інструментів акомпанементу. Висновки. Динаміка розвитку музично-епічних жанрів не лише в українській культурі, але й у світовій, зокрема й китайській, щільно взаємопов'язана із інструментарієм, який слугував одним із ідентифікаційних маркерів їх впізнаваності й сприйняття. Струнні інструменти становили основну групу для акомпанементу епічних творів як найбільш наближені до людського голосу. Музичний епос виявив яскраву історичну динаміку свого розвитку стосовно тематики образного героїчного та лірично-драматичного характеру. Підкреслено сучасні трансформації традиційного епічного репертуару, що проявився в професійній композиторській творчості, інспірував появу нових жанрів.

Ненотовані кириличні богослужбові рукописи й стародруки XI – першої половини XVIII століття в еволюції українського музичного мистецтва Середньовіччя та Бароко

Богдан Жулковський — 2025-12-29

Мета статті — схарактеризувати ненотовані кириличні літургічні книги як музично-історичні джерела Середньовіччя та Бароко. Результати дослідження. Вивчення рукописів і стародруків, у яких відсутні невменна й нотолійна нотації, активно проводилося теологами, літургістами, кодикологами, палеографами, істориками, філологами, лінгвістами, мистецтвознавцями й представниками суміжних сфер гуманітарних знань. Музикознавці послуговувалися цими книгами лише як допоміжними джерелами, що містять словесні тексти всіх відомих піснеспівів і більше інформації про визначені жанри й богослужіння. Утім, роль цих рукописів і стародруків для історії української музичної культури є значно більшою: вони містять співацьку інформацію (глас, інципіт моделі, діакритичні символи, виконавські ремарки), а в деякі періоди, за відсутності невменних та нотолінійних книг, навіть слугують первинними музичними джерелами. Наукова новизна. Ненотовані манускрипти, інкунабули й стародруки розглянуто як співацькі антології, в яких віддзеркалена усна форма передання монодійних наспівів. Вона постала хронологічно раніше, ніж їх письмова фіксація, та містить чимало особливостей щодо системи гласів, моделей, зміни жанронімів і міжжанрової дифузії піснеспівів. Ненотовані книги включають розмаїтий корпус гімнів залежно від призначення (собор, монастир, парафіяльний храм), Типікону (Студійський, Єрусалимський), епохи, регіону та конфесії (православні, уніатські). Висновки. Послуговуючись цими рукописами, стародруками й нотолінійними Ірмологіонами, які містять більшість піснеспівів-моделей (із діастематичною київською квадратною нотацією), можна реконструювати репертуар гімнів Октоїха, Тріодей Постової й Цвітної та Міней Службових: канони, стихири, тропарні піснеспіви.

Оперний код у фільмі Пітера Гріневея «8½ жінок»: інтертекстуальність та пародія

Сергій Зуєв — 2025-12-29

Мета статті полягає в визначенні функцій оперного компонента фільму Пітера Гріневея «8 ½ жінок» (1999) та виявленні прихованих у кінотексті смислів. Результати дослідження. Зазначено, що творчий підхід П. Гріневея поєднує пошук художніх засобів інтерактивності та мультимедійності, розширення уявлень про раму з метою створення простору смислових інтерференцій, реалізацію концепту гри як провідного способу організації кінотексту з широким використанням оперного мистецтва. Виявлено, що в цьому процесі актуалізуються основні ознаки та принципи гри (змагання, ритуал, символічна діяльність, загадка) та використовуються специфічні тропи та прийоми (іронія, пародія, метафора тощо). Наукова новизна статті полягає в розкритті інтертекстуальних звʼязків, що становлять смисловий потенціал фільму П. Гріневея «8 ½ жінок», з акцентом на провідні елементи пародійного коду та оперного компонента, які присутні в кінотексті. Висновки. Визначено, що в кінокартині «8 ½ жінок» гра з матеріалом оперних лібрето спрямована на генерування нових, гібридизованих значень. Оперний компонент проникає в кінотекст крізь анаграми, музичні цитати, алюзії на оперних героїв і сюжети, а також через сприйняття оперного складника пародійованого тексту (фільму «8 ½» Ф. Фелліні). Контекст пародії дозволяє П. Гріневею розширити інтертекстуальний потенціал феллінівського фільму завдяки «суміжним» операм, зокрема «Отелло» Дж. Верді. Елементи оперного тексту відбиваються в іменах і характерах персонажів стрічки, діалогах, колізіях, утворюючи складну мозаїку смислів. Результатом іронічного погляду та ігрового підходу до обробки оперного матеріалу стає непередбачуване схрещення та трансформація відомих оперних сюжетів. Такі смислові метаморфози не тільки дозволяють «зазирнути» у творчу лабораторію кінорежисера, але й поглиблюють наші уявлення про оперне мистецтво.

Репертуарна політика у вокальній підготовці академічного співака як засіб формування професійної майстерності

Сергій Пащук — 2025-12-29

Мета статті — визначити принципи формування навчального репертуару академічного співака як інструменту вдосконалення вокальної майстерності студента закладу фахової музичної освіти. Результати дослідження. Проаналізовано науково-методичні праці, які визначають педагогічні принципи формування навчального репертуару академічного співака. Визначено типові помилки в його доборі та запропоновано структурний алгоритм побудови репертуарних модулів, що поєднують технічні, художньо-інтерпретаційні завдання й стильове різноманіття — від класичної традиції до сучасної музичної спадщини. Наукова новизна роботи полягає у фокусі дослідницької уваги на репертуарному складнику навчального процесу академічного співака, що розглядається як багатовимірне явище та охоплює фізіологічне вдосконалення вокального апарату, розвиток виконавської техніки, художньо-естетичного смаку, фахового інтерпретаційного мислення та підготовку до концертно-конкурсної діяльності. Сам процес послідовності добору репертуару трактується як ключовий елемент супервізійної взаємодії викладача та студента, що ґрунтується на принципах взаємоповаги й довіри та надає викладачеві можливість виступати в ролі наставника, який спільно зі здобувачем освіти визначає стратегію професійного зростання й окреслює перспективи подальшого фахового розвитку. Висновки. Вокальний репертуар постає важливим чинником формування вокально-технічних та виконавських компетентностей здобувачів освіти класу академічного співу. Але його ефективність як чинника фахового зростання реалізується лише за умов індивідоцентричного підходу, що враховує природні голосові ресурси та емоційно-психологічні особливості співака. Жанрове розмаїття репертуару повинно забезпечувати не лише розвиток фахових навичок, а й адаптацію майбутнього виконавця до сучасного мистецького середовища.

Учнівські та студентські маршові оркестри США: історичний аспект

Юрій Пахомов — 2025-12-29

Мета статті — висвітлити історію виникнення та етапи розвитку учнівських та студентських маршових оркестрів США як явища, проаналізувати передумови виникнення, рушії розвитку та особливості функціонування цих колективів. Результати дослідження. Розглянуто дослідження американських авторів та з’ясовано, що виникнення американських маршових оркестрів пов’язане з намаганням збереження національної традиції духових оркестрів, протистоянням «механізації» музики, що виявлялось у появі радіо та звукозаписувальних приладів, а також у педагогічних і просвітницьких цілях. З’ясовано, що традиція маршових оркестрів, що виникла після Війни за незалежність, мала запит у суспільстві, й створення оркестрів у сфері освіти вирішувало питання соціалізації, дисципліни, патріотичного виховання. Доведено, що маршові оркестри стали таким же символом Америки, як прапор та гімн, адже вони залучаються до урочистих заходів, футбольних матчів та святкових парадів. Наукова новизна. У вітчизняному мистецтвознавстві історія та діяльність американських шкільних та університетських маршових оркестрів ще не висвітлювалася. На основі історичних джерел виявлено важливу роль Національної конференції музичних керівників та Національної асоціації директорів оркестрів коледжів у поширенні навчальних програм та підвищенні якості виконавського рівня учнів та студентів. Висновки. Маршові оркестри створювали в державних школах та коледжах США, починаючи з кінця ХІХ ст., а в 1910–1940-х рр. завдяки впровадженню програм з навчання на духових інструментах, а також активній підтримці у створенні шкільних оркестрів, ініційованій представниками Національної конференції музичних керівників. Вихованці мали змогу займатися корисною діяльністю, брали участь в урочистих заходах, зокрема виконували твори легкої класичної музики та національних маршів, що сприяло їхній активній участі в суспільному житті.

Діяльність фольклорного гурту «Джерело» в умовах соціокультурних трансформацій

Тетяна Прокопович — 2025-12-29

Мета статті — висвітлити специфіку функціонування фольклорного гурту «Джерело» як навчального колективу в контексті соціокультурних трансформацій кінця ХХ — початку ХХІ ст. Методологія наукової розвідки базується на поєднанні загальнонаукових і мистецтвознавчих методів дослідження, серед яких провідними обрано історичний і системно-діяльнісний аналіз навчальної й концертно-творчої роботи фольклорного ансамблю в закладі вищої освіти. Методи спостереження й порівняння уможливлюють простеження динаміки розвитку виконавського фольклоризму в музичній культурі та освіті України. Наукова новизна полягає в висвітленні діяльності фольклорного гурту як форми інтеграції традиційної музичної культури в сучасний освітній простір з метою підготовки фахівців у сфері сценічного відтворення народнопісенних зразків. Висновки. Фольклорний гурт «Джерело» у своїй діяльності спирається на принципи виконавської реконструкції артефактів усномузичної традиції. Завдяки поєднанню науково-пошукової і творчо-виконавської роботи студентська молодь опановує локальні манери народного багатоголосного співу та апробує сучасні засоби комунікації з аудиторією. Концертно-творча діяльність гурту забезпечує безперервність культурної пам’яті та сприяє зміцненню національної ідентичності в умовах соціокультурних змін.

Дефініція традиційного співу в Україні: між автентикою, сценічністю та постфольклором

Валентина Сінельнікова — 2025-12-29

Мета статті полягає у визначенні й систематизації основних рівнів існування традиційного співу, а також у виявленні взаємозв’язків між автентикою, сценічною стилізацією та постфольклорними практиками, які формують сучасний образ української пісенної культури. Результати дослідження засвідчують, що дефініція «традиційний спів» не може бути зведена до єдиного вузького визначення, адже вона охоплює як первісні етнографічні зразки, так і вторинні інтерпретації, що виникли внаслідок адаптації народнопісенного матеріалу до професійної сцени, академічних форм чи міського побуту. Автентичний спів репрезентує безпосередню спадкоємність традиції в локальних громадах; сценічно-академічна площина демонструє художню обробку та функцію національної культурної репрезентації; реконструктивні практики сучасних фольклористичних гуртів відтворюють давні форми на основі архівних матеріалів; побутово-стихійний рівень відображає живучість пісенної культури у міському середовищі як засобу ідентифікації та комунікації. Наукова новизна роботи полягає у спробі інтегрованого підходу до дефініції традиційного співу, що дозволяє розглядати його не як статичне поняття, а як динамічну систему, відкриту до трансформацій та сучасних інтерпретацій. Запропоновано класифікаційні критерії для систематизації різних рівнів традиційного співу — за середовищем побутування, ступенем автентичності, технікою виконання, функцією та ставленням до джерела. Висновки підкреслюють необхідність термінологічної чіткості й водночас гнучкості у науковому дискурсі, що дозволить уникнути плутанини між поняттями «автентичний», «народно-хоровий», «народно-академічний», «фольклорний» чи «побутовий спів» та ін. Традиційний спів в Україні слід осмислювати як культурний феномен, який поєднує у собі діахронічний вимір спадкоємності та синхронічний вимір сучасних модифікацій, утворюючи багатовекторний простір для дослідження, збереження і творчого розвитку народнопісенної спадщини.

Комерціалізація жартів і дегуманізація людства в нігерійській стендап-комедії

Марі Джеймс Огбемудія — 2025-12-29

Метою статті є простеження зв’язку комедії, капіталізму й культурної етики, а також дослідження етичних меж жартів в епоху, коли сміх став комерційним продуктом. Актуальними питаннями, які потребують детального аналізу, є такі: яким чином комерціалізація жартів у нігерійській стендап-комедії викликає дегуманізацію окремих осіб і громад? Якими є наслідки такої дегуманізації для соціальної згуртованості та культурної ідентичності? Яким чином можна переосмислити етичні стандарти з метою досягнення балансу між свободою вираження в комедії та соціальною відповідальністю? Це дослідження має на меті виявити етичні прогалини в сучасній комедійній практиці та запропонувати межі для створення жартів, які є одночасно комерційно життєздатними й соціально відповідальними. Результати дослідження. Поширення цифрових медіа й неформальної економіки в Нігерії перетворило жарти з простих гумористичних висловлювань на прибутковий товар. Хоча це й здається незагрозливим, таке перетворення має серйозні наслідки для гідності й людяності нігерійців, особливо для маргіналізованих груп. Автори статті провели аналіз виступів відомих нігерійських коміків, таких як Basketmouth, AY, Akpororo, Taaooma, Lizzy Gold Onuwaje, Mr. Macaroni, Edopikin, Porcupine та інших, щоб розглянути, як гумор використовується для досягнення комерційної вигоди, часто на шкоду емпатії та соціальній справедливості. Досліджено цифрові скетчі, стендап-комедію, контент соціальних мереж і жарти основних ЗМІ. Проаналізовано, як жарти послуговуються стереотипами, пов’язаними з етнічною приналежністю, статтю, обмеженими можливостями й бідністю. Досліджуючи, як комерціалізовані жарти в Нігерії сприяють дегуманізації вразливих верств населення, автори також розглядають етичні й культурні наслідки цього явища. Наукова новизна роботи полягає в використанні авторами різноманітних дослідницьких методів для аналізу поєднання жартів як товарів та висвітлення сучасних тенденцій дегуманізації суспільства в Нігерії. Визначено способи, за допомогою яких коміки використовують культурні стереотипи для фінансової вигоди. Висновки. У статті вивчається поєднання жартів, комерціалізації та дегуманізації в Нігерії, зосереджуючись на тому, як коміки перетворюють культурні стереотипи на прибуток. Це дослідження закцентоване на нагальну необхідність переосмислення етичних меж у виробництві та використанні жартів. За допомогою критичного дискурс-аналізу й культурної теорії підкреслюється, що, комерціалізуючи жарти, нігерійське суспільство ризикує посилити структурну нерівність й ослабити суспільну чутливість до людських страждань.

Моновистава як театральний жанр: особливості в умовах війни

Оксана Цисельська — 2025-12-29

Мета статті — дослідити й виявити особливості моновистави в умовах російсько-української війни. Результати дослідження. Проаналізовано моновистави як театральний жанр, у якому актор є центром всесвіту. Наголошено на головних ознаках моновистави, що відрізняють її від інших форматів і театральних жанрів: наявність лише однієї дійової особи; творча самореалізація актора; відповідальність актора, оскільки від його гри залежить успіх вистави; повна самовіддача та ін. Здійснено огляд моновистав, у яких переважає воєнна тематика, зокрема про героїзм і мужність українців у відстоюванні незалежності країни («Незламний», «Ненароджені для війни», «Позивний “Горобчик”», «Одноденний герой»); виживання за будь-яких обставин («Отвєтка@ua»); про травму і вплив війни на життя звичайних людей («Можна я просто посиджу?», «Крізь шкіру» та ін.). Зазначено, що кожна з розглянутих моновистав вирізняється своєрідним творчим підходом, виразною акторською грою, внутрішньою напругою й драматичністю. Наукова новизна полягає у виявленні особливостей моновистави в умовах російсько-української війни, визначенні основних наративів цього театрального жанру в сучасних умовах. Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що специфіка сучасних українських моновистав в умовах воєнного часу полягає в гармонійному поєднанні тем національної ідентичності, мінімалістичного сценічного дизайну та інноваційних режисерських підходів. Моновистава постає не лише як жанр необхідності, але і як модель переосмислення моральної та соціальної місії театру у XXI столітті. Основними особливостями моновистави в умовах війни можна вважати: переважання воєнної тематики, зміну функцій моновистав, гнучкість під час вибору місця й часу проведення, мінімалізм постановки й декорацій, часто дійовими особами моновистав виступають актори, що служать або служили в ЗСУ та ін.

AR-технології як трансформаційний чинник аудіовізуального мистецтва: сучасна соціокультурна ситуація

Андрій Атаманенко — 2025-12-29

Мета статті — розглянути технології доповненої реальності як трансформаційний чинник аудіовізуальної творчості в умовах культурної ситуації метамодерну. Результати дослідження. Наголошено, що ситуація метамодерну, яка характеризується епатажністю та фріковістю, декларованою толерантністю, фемінізацією, відсутністю стилю та позиціюванням аватара як відображення самосприйняття власника в реальному і віртуальному світі, є контекстом, в якому AR-технології виступають трансформаційним чинником аудіовізуального мистецтва. Зазначено, що художники своїми AR-творами прагнуть залучити глядача, активуючи його почуття як фізично, так і психологічно, а він перестає бути просто спостерігачем і набуває проактивного статусу в проєкті, змінюючи своєю участю форму сучасного мистецтва. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в рамках статті розглянуто трансформаційний потенціал
AR-технології в аспектах візуальних й аудіовізуальних артпрактик з огляду на ситуацію та культурні наративи метамодерну. Висновки. AR-технології пропонують рішення, а аудіовізуальне мистецтво їх використовує, додаючи цифровий шар до об’єктів реального світу. Також AR-технології розширюють інструментарій митця, що дозволяє «мікшувати» фізичні та цифрові об’єкти, віддзеркалюючи серію метаморфоз так званої «фізичної реальності» й уможливлюючи комплексні інтерактивні твори, що відповідають позиції активного суб’єкта сучасного метамодерного соціуму. AR-мистецтво станом на першу третину XXI ст. показало себе як динамічний напрям аудіовізуального мистецтва, що активно розвивається і в якому художник, конструюючи різні матеріально-цифрові асамбляжі, репрезентує нову культурну парадигму, залучаючи глядача до «транзитивних» та колабораційних артпрактик. За допомогою візуальних, тактильних та звукових стимулів, які представлені як приклади для відвідувачів, здійснюються спроби максимального соматичного залучення глядачів завдяки «процесам моделювання, модифікації та медіаколажу», що супроводжують операціоналізацію AR-технологій.

Руїни пам’яті: символіка простору й предметів у репрезентації травми на екрані

Алла Демура — 2025-12-29

Мета статті — проаналізувати кінематографічні стратегії репрезентації травматичного досвіду через візуальні образи простору та предметів як маркерів пам’яті. Результати дослідження показують, що просторові та об’єктні елементи у фільмах виступають активними носіями пам’яті: вони фіксують відсутність, вказують на незворотність втрат і створюють умови для емоційного залучення глядача. Увага зосереджена на естетичних і композиційних засобах, зокрема на феномені порожнього простору як метафорі втрати, руїні як місці пам’яті, предметах як матеріальних свідченнях. Аналіз охоплює фільми, що поєднують національний воєнний досвід з універсальними візуальними підходами, демонструючи включення українського кіно в глобальний дискурс пам’яті. Наукова новизна полягає в уточненні способів репрезентації травматичного досвіду в сучасному українському кінематографі через просторові й об’єктні структури з урахуванням феноменологічного та культурологічного підходів. Обґрунтовано, що ці зображення не є другорядним тлом, а формують активну структуру екранної пам’яті. Висновки. Кінематографічна репрезентація травми постає як взаємодія простору та предметів, що творять багаторівневу систему збереження, переживання й трансляції пам’яті в візуальній формі.

Правовий статус продюсера у створенні комедійного онлайн-контенту: проблеми та перспективи регулювання

Інна Кочарян — 2025-12-29

Мета статті — визначити сучасний правововий статус продюсера аудіовізуальних творів комічного вмісту в цифровому просторі, виявити актуальні проблеми та перспектив їх вирішення. Результати дослідження. Проаналізовано роль продюсера в процесі створення та онлайн-промоції аудіовізуальних творів комедійного вмісту в юридичному та практичному аспектах. Розглянуто загальний характер законодавчого регулювання правових відносин між субʼєктами авторського права й суміжних прав, окреслено проблемні питання правового регулювання процесу продюсування комедійного цифрового контенту. Методологія дослідження базується на застосуванні порівняльного, системного, аналітичного та структурно-функціонального методів. Наукова новизна полягає у спробі комплексного аналізу ролі продюсера як субʼєкта правовідносин у сфері цифрового PR, а також у встановленні основних аспектів вдосконалення правового регулювання діяльності продюсера в диджитал-вимірі. Висновки. Продюсер відіграє важливу роль у процесі створення та промоції аудіовізуальних творів комедійного вмісту в мережі «Інтернет». Законодавство України визначає продюсера як похідного субʼєкта авторського права, проте в цифровому просторі права залишаються недостатньо врегульованими обовʼязки та межі відповідальності зазначеного суб'єкта. Перспективами розвитку законодавчої бази цієї галузі діяльності є аналіз подібного досвіду США та Європи, а також доповнення чинної нормативно-правової бази, уніфікація договірної документації між авторами та продюсерами, чітке законодавче визначення понять, повʼязаних із продюсуванням та цифровим контентом як обʼєктом авторського права.

Між катарсисом та ескапізмом: діалектика запійного перегляду в контексті сучасного аудіовізуального мистецтва

Ігор Печеранський — 2025-12-29

Мета статті — розкрити діалектичну взаємодію між ескапізмом та катарсисом у практиці запійного перегляду телесеріалів, з’ясувавши роль цього явища в сучасному аудіовізуальному мистецтві, медіаіндустрії та психологічному житті глядачів. Результати дослідження. Встановлено, що запійний перегляд є складною, багатоаспектною практикою, породженою симбіозом технологій стрімінгу, соціопсихологічного стану сучасного індивіда та еволюції серіальних наративів. Доведено, що ескапізм (втеча від реальності) і катарсис (емоційне очищення) не є антагоністами, а перебувають у діалектичному взаємозв’язку: ескапістське занурення створює психологічний простір та емоційну залученість (через ідентифікацію з персонажами), необхідні для катарсичного вивільнення. Своєю чергою, емоційна розрядка робить акт втечі психологічно «корисним», сприяючи його повторенню. Виявлено, що алгоритми та механіки стрімінгових платформ активізують цей цикл, а психологічний ефект залежить від усвідомленості споживання, здатності до рефлексії та жанрових особливостей контенту. Наукова новизна статті полягає в комплексному розгляді запійного перегляду як арени діалектики між ескапізмом і катарсисом, що дозволяє подолати їхню спрощену бінарну опозицію. Вперше в українському академічному просторі проаналізовано, як технологічні, психологічні та мистецькі аспекти запійного перегляду формують новий, гібридний тип мистецької рецепції, притаманний цифровій епосі. Висновки. Запійний перегляд слід розглядати як циклічний процес, де втеча стає шляхом до емоційної конфронтації з реальністю в безпечному, опосередкованому форматі. Сучасне аудіовізуальне мистецтво набуває гібридного характеру, де ескапістичні елементи можуть служити оболонкою для серйозного катарсичного досвіду. Ключовим критерієм розрізнення здорової практики самопіклування та поведінкової залежності є здатність глядача до подальшої рефлексії та повернення до реальності.

Теоретичні підходи до вивчення інтерактивного кіно: систематизація міжнародного дискурсу

Олександр Поберайло — 2025-12-29

Мета статті полягає в здійсненні систематизації та критичного аналізу провідних теоретичних підходів до вивчення інтерактивного кіно в сучасному міжнародному науковому дискурсі. Актуальність дослідження зумовлена тим, що інтерактивне кіно, перебуваючи на перетині кінематографа, відеоігор та нових медіа, є одним із найяскравіших проявів трансформації мистецтва під впливом цифрових технологій. Попри зростання кількості публікацій теоретичне осмислення цього феномену залишається фрагментарним, бракує цілісної методології для аналізу його художньої специфіки. Результати дослідження. Внаслідок критичного аналізу міжнародного наукового доробку було встановлено, що дослідження інтерактивного кіно розвиваються переважно в п'яти основних напрямах: інституційному, історичному, технологічному, мистецько-технологічному та культурологічному. У межах цих напрямів ідентифіковано ключові дискусійні питання, що є наскрізними для всього дискурсу: діалектика між імерсією («текст як світ») та агентивністю («текст як гра»), феномен «ілюзії вибору», етичні аспекти медіаучасті, а також виклики адаптації традиційної кіномови до умов інтерактивності. Наукова новизна полягає в комплексному синтезі різновекторних теоретичних поглядів, що дозволило виявити дослідницьку лакуну та обґрунтувати необхідність створення спеціалізованої мистецтвознавчої методології. Висновки. Здійснена систематизація закладає концептуальні підвалини для розробки такої методології, яка має інтегрувати всі проаналізовані аспекти для глибокого дослідження цього новаторського напряму аудіовізуального мистецтва.

Вплив сучасної еволюції технологій на зміну підходів кінооператорів до зйомок

Артем Хроленко — 2025-12-29

Мета статті — виявити й проаналізувати сучасні технологічні тенденції та тренди, які вплинули на зміну підходів кінооператорів до зйомок. Результати дослідження. З’ясовано, що сучасний етап еволюції цифрових технологій спричинив у мистецтві кінооператора трансформаційний зсув, який з появою чергової технологічної інновації лише посилюється. Доведено, що сучасні цифрові технології відчутно розширили діапазон візуального наративу, а також заклали нові стандарти цифрового кіновиробництва, створюючи як можливості, так і виклики для кінооператорів під час їхньої орієнтації в мінливому ландшафті візуального сторітелінгу. Наукова новизна дослідження полягає в експлікації та концептуалізації в рамках українського мистецтвознавчого дискурсу впливу сучасного етапу техноеволюції на зміну підходів кінооператорів до зйомок. Висновки. Сучасні технологічні досягнення докорінно змінили кінематограф та вплинули на підходи кінооператорів до зйомок. Цифрові камери пропонують більшу гнучкість та якість зображення порівняно з традиційними плівковими камерами, що забезпечує значно більше творчої свободи. Програмне забезпечення для постпродакшну, таке як Adobe Premiere Pro та DaVinci Resolve, надало кінооператорам нові опції та інструменти для можливості монтажу, створення візуальних ефектів та кольорокорекції. 3D-ефекти допомогли змінити враження від перегляду динамічних бойовиків і наукової фантастики. Кінооператори використовують камеру Lucid, технологію VR та формати високої чіткості для зйомки 3D-відео з роздільною здатністю 4K або 8K. Дрони, 3D-технології та формати високої чіткості відкрили нові творчі можливості для кінооператорів, дозволяючи створювати більш захопливі й візуально динамічні враження. Також зростання популярності стрімінгу привело до змін у роботі кінооператорів, зокрема, йдеться про використання висококонтрастного освітлення, чіткіше кадрування та перегляд підходів до градації кольорів для оптимізації під менші екрани та алгоритми стрімінгу.

Актуальні аспекти акредитації мистецьких освітніх програм на прикладі спеціальності «Аудіовізуальне мистецтво та медіавиробництво»

Євген Малюк — 2025-12-29

Мета статті — розглянути досвід проходження первинної акредитації освітньо-професійної програми «Ведучий телевізійних програм» спеціальності «Аудіовізуальне мистецтво та медіавиробництво», окреслити її особливості в проходженні акредитаційного моніторингу як мистецької спеціальності. Результати дослідження. Окреслено особливості проходження акредитаційного моніторингу мистецької спеціальності. Зазначено, що в науковому дискурсі проблематика акредитації освітніх програм, таких як аудіовізуальне мистецтво, сценічне та музичне мистецтво, хореографія чи журналістика розроблена недостатньо. Подано конкретні рекомендації щодо підготовки до акредитаційної процедури та оптимізації процесу її проходження. Виявлено основні напрями для подальших досліджень. Наукова новизна. Вперше розглянуто та узагальнено досвід проходження первинної акредитації освітньо-професійної програми «Ведучий телевізійних програм» спеціальності «Аудіовізуальне мистецтво та медіавиробництво» на кафедрі інформаційних комунікацій факультету української філології й мистецтва Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Висновки. Проблема забезпечення якості вищої освіти у сфері аудіовізуального мистецтва набуває особливої актуальності в умовах цифрової трансформації медіаіндустрії й активного попиту на професійні кадри цієї галузі. В науковому дискурсі проблематика акредитації ОПП розроблена недостатньо. Досвід акредитації освітньої програми в університеті показав, що є кілька ключових моментів, на які необхідно орієнтуватися під час підготовки до цієї процедури, зокрема створення окремої бази документів із посиланнями, вивчення досвіду інших університетів за схожими мистецькими спеціальностями; активне використання соціальних мереж із залученням рекламного контенту для вступників тощо.

Особливості роботи авторських художніх студій в Україні

Ірина Тютюнник — 2025-12-29

Мета статті — виявлення особливостей навчання в приватних художніх студіях, кожна з яких має свою специфіку в методах та змісті навчання. Результати дослідження. Розглянуто діяльність окремих вітчизняних художніх студій за близько десятиліття їхнього функціонування. Обґрунтовано їхній поділ на кілька груп, об’єднаних спільними принципами діяльності. До першої групи запропоновано віднести ті, які виразно орієнтуються на академічну підготовку в галузі образотворчого мистецтва. Другу групу становлять художні осередки, націлені на всебічний розвиток дитячої особистості з більш вільним добором завдань на стику образотворчого мистецтва, дизайну й рукоділля. Показано, що часто оригінальність та естетика дитячих робіт стають джерелом натхнення професійних художників. У третій групі цінністю виступає збереження оригінальної пластики та барвистості дитячого малюнка, індивідуального бачення образу. Наукова новизна дослідження полягає в висвітленні особливостей авторських методик навчання візуального мистецтва та визначенні основних підходів до роботи з дітьми в цій галузі (спонтанне, експромтно-вольове, педагогічно організоване та професійно орієнтоване малювання). Висновки. Авторські художні студії націлені на здобуття вихованцями мистецької освіти, а також на їх творче самовираження, гармонійний розвиток та соціальну адаптацію. За метою та завданнями можна виділити декілька груп таких осередків: середовища, де вчать азів академічного малювання; студії, націлені на виконання типових завдань за зразком копіювання; студії де велика увага приділяється естетиці та енергетиці дитячого малюнка як повноцінного твору мистецтва. Функціонування останніх стало органічним у середовищі сучасного «дорослого», професійного мистецтва та часто дає високі творчі результати, потрібні в сучасній культурі та соціальному просторі.

Логотипи, вирізьблені на піску: сона діаграми, що розкривають втілену математику в чистих естетичних формах

Весна Монд-Козловська — 2025-12-29

Метою статті є дослідження раціональних, логічних і конституційних принципів, що використовуються під час створення африканського мистецтва на прикладі сона діаграм (sing. lusona або tusona). Проведене дослідження є ще одним етапом поглибленого аналізу, який підтверджує математичні й логічні основи естетичних операційних тактик, що сприяють появі творів мистецтва. Дані, відібрані з археологічних сайтів, доводять, що математика й логічне мислення властиві людському розуму незалежно від рівня складних технологій, розроблених різними спільнотами й суспільствами. Починаючи з витоків, етноматематика досліджує взаємозв’язок між математикою та культурою, а її здобутки доводять, що математика імпліцитно присутня в будь-якій людській практиці так само, як і логічне мислення. Незважаючи на їхню універсальну роль у визначенні онтичних критеріїв згаданих явищ, вони мають разючі ідіосинкратичні риси, що вирізняють місцеві або етнічні особливості математичного чи логічного мислення. Сона діаграми зазвичай класифікують як малюнки, схожі на зображення чи наратограми. Стаття спрямована на точніше розмежування візуально зрозумілих артефактів незалежно від їхнього швидкоплинного характеру, враховуючи той факт, що вони зникають після створення. Орім того, обґрунтовується думка, що сона діаграми належать до категорії абстрактного геометричного мистецтва, яке також можна віднести до сфери сакрального мистецтва. Результати дослідження. Предмет дослідження супроводжується низкою питань, на які можна відповісти лише за допомогою міждисциплінарного способу, використовуючи методології, що поєднують мистецтво з наукою. Таким чином, логічний аналіз внутрішніх взаємозв’язків у сукупності тривимірних ліній і крапок, з яких побудовані сона діаграми, здійснюється через багатогранне обговорення на основі сучасної естетики й підкріплюється даними нейроестетики, зібрані через дослідження природи мультимодального естетичного досвіду та його впливу на людське тіло, що розуміється як онтична єдність розуму й плоті. Наукова новизна. Дослідження не лише поєднує мистецтво з наукою, але й пропонує переосмислення феномену сона у сфері людської культури, надаючи йому новий родовий термін завдяки належній класифікації. Висновки. Вивчення сона діаграм пропонує глибоке осмислення того, як математичні формулювання й логічні зв’язки сприяють впливу естетичної форми на людське сприйняття. Відповідно, спонукає до повторних поглиблених досліджень числа, яке розуміється як логос або принцип і матеріальної, й нематеріальної світової конституції.

Між шоком і відчуженням: оглядово-теоретичний аналіз стратегій антиестетики

Владислав Корнієнко — 2025-12-29

Мета статті — систематизація та теоретичне обґрунтування ключових концепцій антиестетичних стратегій у соціальному перформансі. Результати дослідження. За допомогою методу теоретичного синтезу та порівняльного аналізу концепцій виявлено, що так звана «естетика дискомфорту» є свідомою стратегією соціального перформансу, яка трансформує мистецтво в інструмент соціальної критики. Систематизація концепцій антиестетики Г. Фостера, ефекту відчуження Б. Брехта та теорії “abject” Ю. Крістєвої засвідчила, що дискомфорт руйнує пасивність глядача, залучаючи його до критичного діалогу з політичними та етичними проблемами. У так званому «перформансі дискомфорту» тіло митця постає як «простір боротьби», де через біль, вразливість чи провокацію соціальні конфлікти набувають матеріальної форми. Ефект відчуження, втілений у перформансах, сприяє рефлексії, роблячи мистецтво каталізатором суспільних змін. Наукова новизна статті полягає в систематизації різнорідних теоретичних підходів до «естетики дискомфорту» як аналітичної рамки для дослідження соціального перформансу. Обґрунтовано інтегровану модель, що поєднує антиестетику Г. Фостера, ефект відчуження Б. Брехта та теорію “abject” Ю. Крістєвої для комплексного осмислення ролі дискомфорту в сучасному мистецтві. Ключовою особливістю є аргументація щодо використання тіла митця як «простору боротьби» в науковому дискурсі, а також концептуалізація механізмів залучення глядача до критичного діалогу через означену стратегію. Запропонована концептуальна рамка створює підґрунтя для подальших емпіричних досліджень «перформансів дискомфорту» в різних культурних контекстах. Висновки. Підсумовано, що «естетика дискомфорту» трансформує соціальний перформанс в інструмент критики, руйнуючи традиційні уявлення про мистецтво через дисонанс і провокацію. Аналіз концепцій антиестетики та ефекту відчуження й теорії “abject” засвідчив, що дискомфорт є свідомою стратегією залучення глядача до діалогу. Тіло митця як «простір боротьби» в «перформансах дискомфорту» робить політичні конфлікти відчутними, а ефект відчуження спонукає до рефлексії, перетворюючи мистецтво на каталізатор соціальних змін.

Ефективність формалізації та стилізації окремих властивостей проєктованих об’єктів у дизайні

Святослав Бердинських — 2025-12-29

Метою статті є виявлення ефективності стилізації та формалізації у формотворчих процесах та візуалізації основних етапів дизайн-діяльності. Результати дослідження. У сучасній формотворчій практиці актуальним залишається питання переосмислення традиційних творчих методів і прийомів, зокрема стилізації та формалізації. Переважна частина наявних наукових досліджень стосуються окремих аспектів формалізації та стилізації в прикладних завданнях щодо візуалізації даних. Відсутність комплексного дослідження таких творчих методів визначає актуальність теми. Досліджено відмінності між формалізацією та стилізацією в завданнях та методичних принципах. Виявлено потенціал формалізованої моделі в трансформативних перетвореннях та адаптаціях до різних формотворчих та презентативних завдань. Наукова новизна. У дослідженні суттєво розширено та систематизовано способи, напрями, прийоми ефективного використання формалізації та стилізації в умовах залучення традиційних та сучасних цифрових технологій. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх застосування в практиці дизайну, ознайомлення здобувачів освіти дизайн-спеціалізацій під час навчання з основними відомостями щодо раціональних шляхів втілення методів формалізації та стилізації до проєктної діяльності, а також подальших дослідженнях мистецтвознавства, архітектури та дизайну. Висновки. Виявлено, що формалізація є первинною стадією композиційного пошуку форми, а також творчим методом формування безпосередньо естетичних властивостей проєктованого об’єкта. Щодо стилізації — визначено вплив її за ступенем та засобами на процес проєктування. Завершена стилізована модель об’єкта вважається більш ефективною для сприйняття, ніж реалістичне зображення; вона дозволяє повніше виражати графічними та іншими засобами художньо-творчу концепцію.

Кінетичні об’єкти в ландшафтному дизайні: класифікація та стратегії впровадження в простір сучасних міських парків

Наталя Брижаченко — 2025-12-29

Метою цієї роботи є класифікація кінетичних об’єктів, які застосовуються в ландшафтному дизайні, та визначення стратегій і прийомів їх упровадження в середовище сучасного міського парку. Результати дослідження. Аналіз прикладів сучасних міських садів та парків, де були застосовані кінетичні об’єкти, дозволяє виявити їх види: 1) скульптури та артоб’єкти; 2) мистецькі інсталяції; 3) масштабні конструктивні функціональні системи. На основі систематизації кінетичних об’єктів було виявлено дві провідні стратегії їх імплементації в дизайн ландшафтного середовища: 1) естетизація простору — впровадження творів кінетичного мистецтва; 2) трансформація простору — застосування масивних конструктивних систем, що спрямовані на зміну ландшафтного середовища. Визначено провідні прийоми імплементації кінетичних об’єктів у простір ландшафтного середовища: 1) встановлення окремих (найчастіше масштабних) артоб'єктів на відкритому просторі; 2) створення груп із кінетичних об’єктів, що взаємопов’язані між собою (за змістом або через конструктивні з’єднання); 3) приховане вбудовування кінетичних систем у ґрунт. Наукова новизна отриманих результатів обумовлена систематизацією розрізненого практичного матеріалу. В роботі вперше виявлено стратегії та прийоми впровадження кінетичних об’єктів у простір сучасного міського ландшафту. Висновки. Світова практика свідчить, що впровадження творів кінетичного мистецтва є більш поширеним, ніж застосування масивних систем трансформації ландшафтних площин. Це пов’язано з питаннями вартості проєктів, портативності кінетичних об’єктів та можливості їх включення в уже сформований ландшафтний простір.

Класика як метамова сучасної моди: від цитати до інтерпретації

Володимир Забора — 2025-12-29

Мета статті — дослідити, як класика функціонує як комунікативна система в сучасній моді та які образно-стильові механізми забезпечують її актуалізацію. Методи дослідження: застосовано семіотичний підхід (аналіз класичних форм як знаків другого порядку) в поєднанні з культурологічним аналізом сучасних соціальних контекстів, що визначають їх переосмислення. Результати дослідження. З’ясовано, що класика в моді функціонує як повноцінна комунікативна система. Переозначення класики в моді проаналізовано на прикладах колекцій як відомих дизайнерів (Крістіан Діор, Ів Сен-Лоран, Джорджо Армані), так і сучасних брендів одягу (Bevza, The Row, COS та ін.). Акцентовано, що особливо показовим є процес гендерного переозначення класичних форм (Unisex-колекції, андрогінні силуети, мінімалістичні форми). У взаємодії сучасного дизайну з класичною спадщиною виокремлено два основні художні вектори, що різняться за рівнем трансформації похідного матеріалу та смисловим навантаженням результату: цитата та інтерпретація. Визначено основні художні стратегії оновлення класики. Наукова новизна полягає в запропонованому підході до класики як метамови моди, що інтегрує семіотичний аналіз із культурологічною перспективою. Артикуляція понять «візуальна пам’ять моди» та «візуальна риторика класики» як операційного інструментарію, поряд із дослідженням класичних форм як знаків другого порядку, забезпечує нове осмислення ролі традиції в сучасному дизайні — не як консервативної сили, а як ресурсу для інновацій. Висновки. Наголошено, що класика в сучасній моді функціонує як складна, багаторівнева система, що виходить за межі суто естетичного відтворення й стає метамовою та комунікативним кодом, через який мода рефлексує над власною сутністю та артикулює послання суспільству про актуальні цінності. Її стабільність є наслідком соціальної конвенції, що підлягає постійному переозначенню; у першій чверті ХХІ ст. класика еволюціонувала з маркера соціального статусу в інструмент конструювання індивідуальної ідентичності. Сучасний дизайн демонструє чіткий рух від цитати до інтерпретації, використовуючи такі стратегії, як мінімалістична редукція та гендерна нейтралізація, що підтверджують розуміння класики як семіотичного інструмента. Концепція класики як метамови, підкріплена «візуальною пам’яттю» та «риторикою», розкриває її найглибший рівень функціонування: вона перетворюється на філософську позицію (lifestyle choice), що пропонує стійку альтернативу fast fashion. Незважаючи на трансформації, парадоксальна природа класики зберігає її центральну роль як механізму артикуляції актуальних смислів, використовуючи історично сформований код для комунікації про сьогодення та майбутнє.

Сучасні принципи інтеграції образотворчого мистецтва (артоб’єктів) у дизайн інтер’єру

Оксана Пилипчук — 2025-12-29

Мета статті — визначити сучасні принципи інтеграції образотворчого мистецтва (різних форм сучасних артоб’єктів) в дизайн інтер’єрного простору, що відповідає актуальним запитам на створення цілісного, гармонійного та естетично-функціонального середовища. Результати дослідження. У результаті дослідження виявлено принципи інтеграції образотворчого мистецтва та закономірності їх взаємозв’язку з дизайном інтер’єру, а саме: 1) Принцип перцептивності, в якому закономірності ґрунтуються на гештальт-психології та візуальному сприйнятті; 2) Принцип мультисенсорності, в якому закономірності базуються на сенсорно-чуттєвій взаємодії; 3) Принцип естетикосеміотичності, в якому закономірності формуються на семіотичних кодах та естетичному вираженні; 4) Принцип соціокультурності, який передбачає, що закономірності проєктування відображають соціальні запити через культурну змістовність. У процесі дослідження було виокремлено основні складники структурної організації цілісного та завершеного художнього простору в інтер’єрному дизайні, які проявляються в загальній концепції, функціональному призначенні, загальній композиції та застосованому матеріалі. За результатами розроблено методологічну матрицю — систематизовану модель взаємозв’язків між принципами інтеграції сучасного образотворчого мистецтва та виявленими складниками організації інтер’єру. Наукова новизна дослідження полягає в формуванні нового системного підходу до інтеграції образотворчого мистецтва в сучасний інтер’єрний дизайн, що вперше базується на чітко окреслених принципах та їх структурному зв’язку з визначеними складниками інтер’єрного простору. Висновки. Теоретичні результати дослідження полягають у визначенні та систематизації сучасних принципів інтеграції образотворчого мистецтва та виявленні закономірностей їх взаємозв’язку з цілісною організацією інтер’єру, що створює підґрунтя для подальшого розвитку теорії синтезу мистецтва й дизайну. Практична цінність дослідження полягає в тому, що розроблена система взаємозв’язку може застосовуватися як інноваційний підхід у впровадженні сучасних артоб’єктів в інтер’єр. Це сприятиме створенню естетично цілісних і функціонально обґрунтованих мистецько-проєктних рішень, що підвищить ефективність дизайну та підкреслить високий художній рівень митця. Перспективи подальших досліджень полягають у виявленні нових можливостей інтеграції образотворчого мистецтва в інтер’єрний простір та розробці ефективних стратегій їх взаємодії як актуального інструментарію для сучасних художників і дизайнерів.