Між шоком і відчуженням: оглядово-теоретичний аналіз стратегій антиестетики

Анотація

Мета статті — систематизація та теоретичне обґрунтування ключових концепцій антиестетичних стратегій у соціальному перформансі. Результати дослідження. За допомогою методу теоретичного синтезу та порівняльного аналізу концепцій виявлено, що так звана «естетика дискомфорту» є свідомою стратегією соціального перформансу, яка трансформує мистецтво в інструмент соціальної критики. Систематизація концепцій антиестетики Г. Фостера, ефекту відчуження Б. Брехта та теорії “abject” Ю. Крістєвої засвідчила, що дискомфорт руйнує пасивність глядача, залучаючи його до критичного діалогу з політичними та етичними проблемами. У так званому «перформансі дискомфорту» тіло митця постає як «простір боротьби», де через біль, вразливість чи провокацію соціальні конфлікти набувають матеріальної форми. Ефект відчуження, втілений у перформансах, сприяє рефлексії, роблячи мистецтво каталізатором суспільних змін. Наукова новизна статті полягає в систематизації різнорідних теоретичних підходів до «естетики дискомфорту» як аналітичної рамки для дослідження соціального перформансу. Обґрунтовано інтегровану модель, що поєднує антиестетику Г. Фостера, ефект відчуження Б. Брехта та теорію “abject” Ю. Крістєвої для комплексного осмислення ролі дискомфорту в сучасному мистецтві. Ключовою особливістю є аргументація щодо використання тіла митця як «простору боротьби» в науковому дискурсі, а також концептуалізація механізмів залучення глядача до критичного діалогу через означену стратегію. Запропонована концептуальна рамка створює підґрунтя для подальших емпіричних досліджень «перформансів дискомфорту» в різних культурних контекстах. Висновки. Підсумовано, що «естетика дискомфорту» трансформує соціальний перформанс в інструмент критики, руйнуючи традиційні уявлення про мистецтво через дисонанс і провокацію. Аналіз концепцій антиестетики та ефекту відчуження й теорії “abject” засвідчив, що дискомфорт є свідомою стратегією залучення глядача до діалогу. Тіло митця як «простір боротьби» в «перформансах дискомфорту» робить політичні конфлікти відчутними, а ефект відчуження спонукає до рефлексії, перетворюючи мистецтво на каталізатор соціальних змін.