Запах як медіум: інтермедіальні стратегії ольфакторного занурення в кіномистецтві

Анотація

Мета статті — проаналізувати історію та перспективи використання запахів для інтермедіального розширення кіномистецтва та виявити художньо-технологічні стратегії ольфакторної інтеграції в мультимодальне занурення глядача. Результати дослідження. Дослідження розширює інтермедіальний аналіз екранних мистецтв, висвітлюючи ольфакторний компонент як медіа-елемент із власною семіотичною системою. В результаті висвітлення історії ольфакторних показів виявлено, що запахи в кіно з’являються як практика приваблення глядачів, як утопічна візія кінематографа майбутнього, як спосіб художнього висловлення та розширення меж аудіовізуального мистецтва. Встановлено, що інтермедіальні стратегії художньо-технологічного залучення запахів до кінопоказів поступово трансформувалися від маргінального атракційного елемента на початку ХХ ст. до повноцінного засобу сенсорного впливу. Окремо розглянуто «гастрономічне кіно» як форму комерційно-гедоністичних ольфакторних сеансів. Виявлено, що за технологічними критеріями, функціональністю, характером застосування запахів як медіа-компонента історію розвитку ольфакторно-екранних проєктів умовно можна поділити на кілька етапів: дотехнологічний період (запах як декоративний елемент, до 1930-х р.), ранні технології (запах як ілюстрування та доповнення аудіовізуального тексту, 1930-40-і р.) технологічні ускладнення (запах як автономний наративний компонент, 1950-80-ті р.) цифрова сцентографія (запах як повноцінна семіотична система, від початку 1990-х рр.). Висновки. Інтермедіальні стратегії ольфакторної інтеграції до кіномови виступають як конкретні художньо-технологічні способи реалізації базового принципу «медійної комбінації». Наголошено, що взаємодія кіно та відеоігор постає як перспективна платформа для розвитку інтермедіальних проєктів ольфакторного мистецтва. Окреслено естетичні, психофізіологічні й етичні виклики, пов’язані з моделюванням запаху та його кодуванням. Зазначено, що не зважаючи на технологічний прогрес, нюхове сприйняття в мультимодальних кінопоказах залишається обмеженим унаслідок перцептивних, фізіологічних та середовищних чинників, що ускладнюють інтеграцію запахів у цілісний художній образ. Зроблено висновок, що загалом ольфакторне кіно постає як актуальний інтермедіальний напрям, що потребує подальших досліджень у контексті технологічної реалізації та культурної рецепції.