Ритуал та емпатія: соціокультурний вплив документальних VR-проєктів

Анотація

Мета статті — виявити й теоретично обґрунтувати роль ритуальних практик занурення та механізмів втіленої емпатії у формуванні соціокультурного впливу документальних VR-проєктів. Результати  дослідження. У статті доведено, що споживання документального VR-контенту може бути інтерпретоване крізь трифазову структуру ритуалу (відокремлення — лімінальність — агрегація), яка надає імерсивному досвіду сакрального характеру, відмінного від традиційного кіно. Виявлено, що емпатія в документальній VR функціонує переважно на емоційному, тілесному рівні. На прикладі проєктів Realidad Helicoide, Lost & Found та The Reality of Hope проаналізовано, як партисипативні методології, етична рефлексія та ритуальна природа віртуальних спільнот перетворюють документальну VR на інструмент політичної мобілізації, терапії та матеріальної солідарності. Наукова новизна статті полягає в застосуванні антропологічної теорії ритуалу до аналізу художньої структури документальної VR, розрізненні емоційної та когнітивної емпатії як окремих структурних принципів імерсивного наративу та комплексному аналізі новітніх проєктів крізь призму їхнього соціокультурного впливу. Висновки. Здійснений аналіз дозволяє стверджувати, що документальна VR являє собою не просто технологічне розширення інструментарію кіно, а принципово нову художню структуру, в якій ритуал, тілесність та емпатія перестають бути зовнішніми атрибутами сприйняття і стають внутрішніми елементами побудови твору. На відміну від традиційного документального кіно, де глядач залишається дистанційованим свідком, чия позиція стабілізована кадром і монтажем, в імерсивному середовищі його тіло виявляється інтегрованим у простір репрезентації, що актуалізує антропологічний вимір споживання — перегляд набуває рис лімінального обряду з чіткою трифазовою структурою: відокремлення через надягання шолома, перебування у віртуальному просторі як стані «між» ідентичностями та повернення з потенційно трансформованою системою настанов. Саме ця ритуальна основа створює умови для емпатії особливого типу – не так когнітивної, як тілесно-афективної, яка активує дорефлексивні механізми ідентифікації та робить глядача особливо вразливим до художніх стратегій автора.