Сценічний зооморфізм і антропоморфізм: історичні витоки та сучасна акторська практика

Анотація

Мета статті — простежити історичні витоки сценічного зооморфізму та антропоморфізму й на прикладах літератури, драматургії та сценічної практики проаналізувати особливості впровадження цих явищ у сучасному акторському мистецтві. Результати дослідження. Зооморфні образи є важливим елементом світової літературної та театральної традиції. Їхнє походження пов’язане з давніми ритуалами та міфологічними уявленнями. Згодом ця традиція закріпилася в античній драматургії як засіб художнього й сатиричного осмислення дійсності. В українських обрядових дійствах, зокрема в різдвяній грі «Коза», тваринні образи також поєднували ритуальну символіку з театралізованими елементами. Надалі ця традиція продовжилася в народних казках і байках, де тварини виступають алегоричними носіями людських якостей і моральних ідей, а також у світовій літературі й драматургії ХХ ст. та на сучасному етапі. Зооморфні образи слугують матеріалом для режисерських і акторських інтерпретацій. Наукова новизна статті полягає в висвітленні символіки та семантики зооморфних образів у контексті історії театру, літератури та сучасної сценічної практики. Автори пропонують для аналізу сценічних образів тварин, наділених людськими рисами, поведінкою та пластикою використовувати поняття «сценічний антропоморфізм», що дає змогу точніше диференціювати специфіку «сценічного зооморфізму». Висновки. Сценічний зооморфізм і антропоморфізм становлять цілісну систему художніх засобів, що має традицію у творчості Леся Курбаса та педагогічній практиці його учнів. У сучасному театрі ці прийоми використовуються як взаємодоповнювальні принципи акторського перевтілення: перший формує пластичну модель поведінки персонажа, тоді як другий забезпечує його психологічне наповнення.