ІНДИВІДУАЛІСТИЧНА ОПТИКА ПРОТОНОНКОНФОРМІЗМУ ТА ЇЇ ФОРМОЛОГІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ 1930–1960-Х РОКІВ

Анотація

Mета дослідження. На основі аналізу мистецьких фактів та явищ візуальної продукції українських художників середини ХХ ст. (1930–1960) відтворити комплексну картину становлення українського мистецького нонконформізму в перебігу взаємовпливів між індивідуальним і колективним, між дозволеним і недозволеним, між прагненням щирості та необхідністю відчути себе соціально зреалізованою особистістю. У статті поряд із загальнонауковими методами – аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення – використані кроскультурний і системний аналіз, що дає змогу охарактеризувати творчість митців-нонконформістів в українській культурі як метакультурну й метахудожню цілісність. Використовуються також традиційні мистецтвознавчі методи: історико-культурний, реконструктивно-модельний, історико-атрибутивний, хронологічна дескрипція, що сприяють розкриттю еволюції та образної трансформації нонконформізму в різних культурно-історичних контекстах. Наукова новизна дослідження полягає в авторській інтерпретації феномена українського мистецького нонконформізму XX cт., зокрема історико- культурної реконструкції його протононконформістського етапу. Висновки. З’ясовано, що естетично нонконформізм пов’язаний із тими формологічними пошуками та художніми течіями в українському мистецтві, становлення яких співпало з періодами відродження національної культури. Розкрито регіональні особливості основних локацій українського мистецького протононконформізму. Виявлено, що нонконформісти міських геолокацій України реалізовували різні версії загального вектору руху, що спрацьовувало на збереження національної культури та відкритість до європейських цінностей.