ЕМОЦІЙНО-ЕКСПРЕСИВНІ ТА СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ КАНОНІЧНОГО КУЛЬТОВОГО ЖИВОПИСУ РУСИ-УКРАЇНИ XIII–XIV СТ.

Анотація

Мета статті – проаналізувати стан наукового осмислення канону в українському та зарубіжному мистецтвознавстві; з’ясувати емоційні, експресивні й живописні стильові особливості в канонічному культовому живописі Руси-України XIII–XIV ст. Методологія дослідження полягає у поєднанні оглядово-аналітичного аналізу та методів пізнання (для об’єктивного аналізу наукової літератури й історичних джерел, що відображають основні тенденції розвитку та функціонування іконографічного канону); соціокультурної методології (розглянуто давнє українське культове мистецтво як складник християнського живопису Київської церковної традиції); соціокультурний підхід (для з’ясування єдності основоположних східно-християнських естетичних принципів); історичний метод (для розгляду історичних етапів становлення і трансформації іконописного канону); феноменологічний метод (для осмислення вагомості сакрального мистецтва). Наукова новизна статті полягає в тому, що в українському мистецтвознавстві вперше проводиться дослідження, присвячене темі іконографічного канону як важливому художньому принципу вітчизняного іконопису; проаналізовано стан наукового осмислення канону; з’ясовано емоційні, експресивні й живописні стильові особливості в канонічному культовому живописі Руси-України XIII–XIV ст. Висновки. З’ясовано роль канону в художній системі церковного мистецтва, його вплив на художнє сприйняття; розглянуто принципи взаємозв’язку канону з культовим мистецтвом та ін. Виявлено, що в процесі історичного розвитку церковного мистецтва іконографічний канон на теренах Руси-України поступово руйнувався (модифікувався). Констатується, що ізографічний канон був переважно натхненником для маловідомих великих іконописців минулого.