ІНДИВІДУАЛІСТИЧНА ОПТИКА ПРОТОНОНКОНФОРМІЗМУ ТА ЇЇ ФОРМОЛОГІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ 1930–1960-х РОКІВ

(Закінчення. Початок див. у випуску 41 (2019))

Анотація

Mета дослідження. На основі аналізу мистецьких фактів та явищ візуальної продукції українських художників середини ХХ ст. (від 1930-х до 1960-х рр.) відтворити мистецькі тенденції та розкрити регіональні особливості мистецьких осередків Центральної, Слобідської та Південної України (переважно Харків та Одеса), які окреслювали ситуативне поле можливих орієнтацій національного нонконформізму через загальнолюдське, а за тематикою й принципами відходу від дійсності карбували певний набір візуально-стилістичних формологічних орієнтацій. Методологія. У статті поряд із загальнонауковими методами (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення) використано кроскультурний і системний аналіз, що дає змогу охарактеризувати творчість митців-нонконформістів в українській культурі як метакультурну та метахудожню цілісність. Використовуються також традиційні мистецтвознавчі методи: історико-культурний, реконструктивно-модельний, історико-атрибутивний, хронологічна дескрипція, що сприяють розкриттю еволюції й образної трансформації нонконформізму в різних культурно-історичних контекстах. Наукова новизна. На основі розкриття специфіки еволюції, візуально-стилістичних та образних трансформацій українського мистецького протононконформізму і виявлення регіональних особливостей формування осередків протононконформізму Центральної, Слобідської, Південної України запропоновано модель функціонування явища протононконформізму в контексті українського візуального мистецтва та української культури першої половини XX ст. Висновки. Виявлено, що нонконформізм пов’язаний з тими формологічними пошуками та художніми течіями в українському мистецтві, активне становлення яких співпало з періодами відродження національної культури. Розкрито регіональні особливості основних локацій українського мистецького протононконформізму Центральної, Слобідської та Південної України; визначено, що нонконформісти зазначених міських геолокацій України реалізували різні версії загального вектору руху, який спрацьовував на збереження етнічної культури та відкритість до європейських цінностей.