ТЕАТРАЛЬНА ЕСТЕТИКА ПЕТЕРА ШТАЙНА

Анотація

Мета статті – з’ясувати специфіку режисури П. Штайна в контексті його експериментів з різними типами театральної естетики в історичній ретроспективі на прикладі вистав «Орестея» Есхіла, «Три сестри» А. Чехова, «Фауст» Й. Гете й ін. Методологія дослідження. Для об’єктивного осмислення заявленої проблематики застосовано такі методи: історизму та проблемно-хронологічний – для осмислення розвитку режисерського методу П. Штайна в історичній ретроспективі; порівняльного аналізу, метою якого є зіставлення прийомів та методів режисури П. Штайна в процесі постановок різнопланових п’єс; системний – для розгляду режисерського театру П. Штайна як цілісної художньої системи; мистецтвознавчий і жанрово-типологічний – для виявлення особливостей режисерської методології та використання майстром засобів виразності в процесі роботи над виставами та ін. Наукова новизна. Досліджено естетичні аспекти театральної режисури П. Штайна в контексті динаміки розвитку його творчого почерку. Театральну режисуру митця розглянуто як унікальний вид естетичної діяльності, одним із атрибутів якої є «естетика мислення» (за М. Мамардашвілі), що передбачає культуру прочитання драматургічного матеріалу та художній смак постановника вистави. Висновки. Виявлено, що для творчості П. Штайна характерне активне звернення до різних театральних естетик – античного театрального мистецтва, середньовічних містерій, мистецтва Ренесансу, єлизаветинського театру, драматургії В. Шекспіра, психологічного реалізму К. Станіславського, п’єс А. Чехова, а також постмодерністичних структур драми. Естетична переорієнтація творчості П. Штайна проявляється в тенденціях ставлення до текстової основи, посилення полісемантичної й поліфонічної компоненти вистави, неоднозначності й недомовленості, незважаючи на чіткість і продуманість сценічних рішень інтерпретації класичних театральних творів. У ХХІ ст. П. Штайн перетворює традиції натуралістичного театру та «нової драми» на енергію тотальної сценічної майстерності.