ЧОЛОВІЧЕ БАЛЕТНЕ ВИКОНАВСТВО В УКРАЇНІ 30–40-х РОКІВ ХХ ст.

Анотація

Мета статті – на основі аналізу творчості О. Сегаля, Б. Степаненка та О. Сталінського виявити особливості українського чоловічого балетного виконавства в 30–40-х роках ХХ ст. Методологія дослідження базується на історичному та біографічному підходах до осмислення творчості артистів балету в хронологічній послідовності, на культурологічному підході та мистецтвознавчому аналізі для виявлення художніх особливостей чоловічого виконавства, розгляду його становлення в контексті загальних тенденцій розвитку балетного театру. Наукова новизна. Уперше виявлено специфіку чоловічого балетного виконавства 30–40-х рр. ХХ ст. крізь призму загальних тенденцій розвитку балетного танцю і творчих біографій провідних артистів. Висновки. З’ясовано, що українське чоловіче балетне виконавство як самостійний феномен почало формуватися в 30–40-х роках ХХ ст. в умовах реконструкцій балетів класичної спадщини («Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Раймонда», «Жізель» та ін.) і становлення хореодрами («Червоний мак», «Бахчисарайський фонтан», «Лауренсія» й ін.), у тому числі й українських балетів («Лілея», «Лісова пісня» та ін.). Констатовано, що провідні артисти балету цього періоду (О. Сегаль, Б. Степаненко, О. Сталінський та ін.) були фахово підготовленими. Виявлено основні ознаки чоловічого виконавства – яскраво виражена акторська майстерність, високий рівень володіння пантомімою як основним виражальним засобом драматичних балетів, обмежена кількість танцювальних па в чоловічих партіях. Позитивну динаміку зростання виконавської майстерності чоловічого танцю перервала Друга світова війна, під час якої артисти балету виступали на фронтах та в евакуації. У післявоєнний період відновлено й збагачено репертуар балетних театрів, але домінування режисерських принципів над хореографічними призвели до кризових явищ вихолощення танцювального складника з чоловічих партій.