МІМЕЗИС І ПОЙЕСІС У ФОРМУВАННІ СІЛЬСЬКОГО ПРЕДМЕТНОГО СЕРЕДОВИЩА ХХ СТОЛІТТЯ НА СЛОВ’ЯНО- РОМАНСЬКОМУ ПОГРАНИЧЧІ УКРАЇНИ

Анотація

Мета статті — аналіз ролі мімезису й пойесісу у формуванні мистецьких і дизайнерських компонентів сільського предметного середовища ХХ століття на слов’яно-романському пограниччі України. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний, мистецтвознавчий та порівняльно-історичний методи. Системно-аналітичний метод використаний для систематизації понять мімезису й пойесісу в історії формування дизайну предметного середовища. Мистецтвознавчий метод застосований для визначення особливостей культурно-етнічної та мистецької ідентифікації мешканців слов’янсько-романського прикордоння, а порівняльно-історичний — для конкретизації місця мімезису й пойесісу в історичній ретроспективі ХХ століття на слов’яно-романському пограниччі України. Наукова новизна дослідження полягає у визначені наукових концептів мімезису й пойесісу в розрізі як етнографії й краєзнавства, так і сфери дизайну й мистецтва; обґрунтуванні рівня наслідування і креативності в матеріальному побуті порубіжжя слов’янського світу з романським на території Південно-Західної України. Висновки. Встановлено, що мімезис та пойесіс — це поняття, що динамічно розвиваються в контексті етнографічного розвитку етнічних прикордонних регіонів України. В процесі формування сільського предметного середовища мешканці традиційної культури схильні до наслідування (мімезису). Водночас входження інноваційності в повсякденний уклад залишає місце творчості й нововведенням (пойесісу). Наскільки тісно вони переплетені — залежить не лише від регіону чи населеного пункту, а й від окремої сільської родини — української, румунської чи змішаної. Виявлено, що для нашої країни не були характерні політичні пограниччя, бо кордони в середині ХХ століття прокладалися без урахування етнічного чинника і перевага надавалася ідеологічним і безпековим засадам. Проаналізовано загальні тренди прагнення до наслідування й творчості у формуванні дизайну предметного середовища на українському пограниччі на прикладі україно- румунського (Буковина, Закарпаття) та україно-молдавського (Поділля, Одещина, Бессарабія) пограниччя. Окреслено специфіку культурно-етнічної та мистецької ідентифікації мешканців слов’янсько-романського прикордоння: православне віросповідання та використання української та румунської мов у повсякденному житті. Мімезисом зазначеної ситуації є те, що мова й мистецтво традиційно відрізняли українців від молдаван і румун (натомість релігія об’єднувала ці етноси). Пойесіс, очевидно, полягає в тому, що одним із найміцніших чинників національної належності в цьому регіоні є дизайн предметного середовища, який формувався під впливом як географії (Карпати, лісостеп, степ, близькість до моря), так і розуміння кожним етносом духовного розвитку й економічних чинників. Обґрунтовано, що зображені й розглянуті явища на українському пограниччі з Румунією й Молдовою детально відображають тренди, притаманні більшості подібних територій Центрально-Східної Європи, а також виражають достатню диверсифікованість та неоднозначність еволюції етнічних спільнот в умовах пограниччя, особливо коли мова йде про різні за історичним минулим народи — слов’янські та романські.