МЮЗИКЛ ЯК ІНТОНАЦІЙНА ПРАКТИКА

Анотація

Мета статті — виявити особливості жанру мюзиклу та перспективи його розвитку в українському середовищі з точки зору використовуваних інтонаційних практик. Методологія дослідження спирається на комплексний аналіз часо-просторових характеристик музичної мови, використаної у мюзиклах, що дозволяє визначити характер залучених інтонаційних практик, виявити спільне й відмінне у творах цього жанру. Результати. Проаналізовано характерні риси музичної мови ранніх кіномюзиклів США та Великої Британії, ранніх мюзиклів СРСР та мюзиклів українських авторів доби незалежності. На основі проведеного аналізу зроблено висновок про те, що попри стильову і навіть жанрову різнорідність мюзиклів різних історичних періодів та національних шкіл для композиторів, що залучаються до написання музики до мюзиклів, є важливим вибір інтонаційних практик, що спонукають до її легкого, гедоністичного сприйняття. Для ранніх американських мюзиклів такий вибір передбачав використання переважно мажорних тональностей та численних оркеструвань із залученням елементів джазу. Становлення в 1960-х роках рок- і поп-музики змінило інтонаційну палітру мюзиклів, обумовивши орієнтацію композиторів на інтонаційний світ поп- і рок-музики, а згодом і танцювальної електроніки. Активізація стилістичних пошуків українських авторів у цьому жанрі, зокрема орієнтація на інтонаційні практики сучасного українського року й танцювальної електроніки, спонукає до висновку про те, що потенціал цього жанру в Україні ще не вичерпано. Наукова новизна полягає у дослідженні проблеми інтонаційної специфічності мюзиклу, аналізі «часо-просторових» параметрів — ладо-гармонічних, темпо-ритмічних особливостей, жанрових і стильових зв’язків.