Огляд музичних трактатів XІV–XVI ст. Центрально-Східної Європи та їх роль у запровадженні українського багатоголосся

Анотація

Мета статті — проаналізувати музично-теоретичні трактати XIV–XVI ст., що були поширені в Центрально-Східній Європі, та визначити їх вплив на формування українського багатоголосся. Результати дослідження. Проведено системний аналіз музично-теоретичних трактатів у культурному контексті творчості польських, італійських, французьких та німецьких композиторів і теоретиків, а також музикантів з українських територій, які в означений період входили до складу Королівства Польського та Речі Посполитої. Виявлено, що на початку XVI ст. в церковній музиці українських земель простежується вплив західноєвропейської поліфонічної традиції. Збережені музично-теоретичні трактати, що містять описи новітніх нотних систем, засвідчують поступовий процес інтеграції західноєвропейських музичних практик в українське музичне середовище. У цей період українські музиканти та теоретики формують авторські елементи музичного стилю, що стало основою для подальшого розвитку композиторської творчості. Наукова новизна. У ході дослідження вперше наголошено на головних чинниках поширення багатоголосся в українській музичній культурі, зокрема бурхливий розвиток західноєвропейської музичної теорії та поширення реформаційних течій серед українців. Висновки. Музичні трактати XIV–XVI ст. стали не лише джерелом теоретичних знань, а й каталізатором становлення української багатоголосої традиції. Першими новаторами стали музиканти з західних регіонів України. Водночас адаптація новітніх музичних практик відбувалася зі збереженням національних традицій і творчим переосмисленням запозичених елементів, що засвідчує як самобутній характер української музичної культури, так і високий рівень професійної підготовки. Водночас окремі аспекти, пов’язані з участю протестантських шкіл і храмів, а також світських капел і музичних цехів у поширенні багатоголосся на українському культурному просторі залишаються недостатньо дослідженими й потребують подальшої наукової рефлексії.